* * *
міниться моє лице –
то реліктовим світлом ізсередини
то тінявою буденною іззовні
спокійно дивлюся на себе
звикаю до перемін…
зажеврівся ранок
на помежів’ї сну
згадую все що буде
і перебираю вічноплинне
на плинне і вічне…
вересень 2022
* * *
прокидаюся і дивлюся у небо
наче в себе вдивляюся
можливо
хтось у цей час бере люстерко
хтось хапається за телефон…
я прокидаюсь і вдивляюся в небо –
шукаю знаків мені
вдивляюся у день що прибуває –
чим світ стане сьогодні на краще
й чи стане…
липень 2021
* * *
не знаю
чи обираємо час коли народитися
та знаю
і за неможливих умов
ми повинні жити оберігаючи душу…
вдивляюся в себе
як малою колись в тьмяні лики святих
що страхали мене
на покутті в хаті у тітки Параски
серед вишитих нею рушників
на біло-сліпучих стінах…
вдивляюся
прозріваю себе
травень 2012
* * *
котить Дніпро води зітерті в пісок
міліє
стою серед течії того піску
і води кличу з глибин його
вже прийшли голуби суходолом
і круг мене дружньо туркочуть
знають спокійні
для них – я частка незла цього світу
я – сон Дніпровий
зі своїми снами у ньому
непробуджена
води кличу з глибин його…
червень 2021
* * *
кожним рухом
і кожним словом
будую свій міст
між землею і небом
сьогодні та завтра
з небуття у небуття
коли його завершу
зблисне Око Всевидюче
і звільнить від болю земного
і стану я хвилею сутності
досі мені незнаною
і зникне в ту мить
добудований міст
Фата Морґаною
вересень 2015
* * *
«Які величезні поля на воді»* —
маленьке дівча сказало мені…
то й справді — поля на воді
та це ж відродилися плавні
надійні прадавні…
Січ табориться в душах у нас
там неможливо її зруйнувати
як в Запорожжі тоді це було…
скільки води з того часу спливло…
Соколом з крилами — небо і степ —
постає з руїни нині Україна…
«Які величезні поля на воді» —
маленьке дівча сказало мені…
«Підростає козачка» —
спалахнуло в душі
липень 2014
* У містечку Ржищеві, коли спускаєшся з наддніпрянської гори до центру, відкривається панорама на зарослу очеретом затоку Дніпра і міст через річечку Леглич.
