Шведська література українською мовою — це значно більше, ніж Пеппі Довгапанчоха, Карлсон, який живе на даху, та кілька сучасних скандинавських бестселерів. За перекладами зі шведської стоїть тривала й неоднорідна історія культурних контактів, у якій змінювалися читацькі смаки, видавничі можливості та саме уявлення про літературу Півночі.
В українських перекладах присутні класики XIX і XX століть, дитяча література, сучасний роман, психологічна та соціальна проза, кримінальна література, есеїстика й документальні тексти. Поруч із добре відомими іменами поступово з’являються автори, чия творчість раніше залишалася майже невідомою українському читачеві.
Історія цих перекладів — це водночас історія самих книжок і людей, завдяки яким вони стали доступними українською: перекладачів, редакторів, видавців, бібліотекарів.
Від класики до сучасного роману
Знайомство українського читача зі шведською літературою не обмежується якоюсь однією епохою. У різні періоди українською з’являлися твори представників шведського романтизму, реалізму й модернізму, а згодом — сучасна проза та дитячі книжки.
Серед найвідоміших авторів, чиї твори перекладали українською, — Сельма Лаґерлеф, Авґуст Стріндберґ, Астрід Ліндґрен, Торґні Ліндґрен, Ульф Старк, Фредрік Бакман, Юнас Юнассон та багато інших.
Це дуже різні письменники. Їх об’єднує не стільки спільна тематика чи стиль, скільки належність до літературної культури, що формувалася в певному історичному, мовному та географічному середовищі.
Тому шведська література українською не являє собою єдиного канону. Вона складається з багатьох голосів — від народної легенди та історичного роману до сучасної сімейної драми, детективу й дитячої книжки.
Астрід Ліндґрен: Швеція дитинства
Для багатьох українців саме Астрід Ліндґрен стала першим знайомством зі шведською культурою.
Пеппі Довгапанчоха, Карлсон, Міо, Еміль із Льонеберґи, Расмус та інші персонажі її книжок давно стали частиною українського дитячого читання. Вони пережили кілька поколінь перекладів і видань, а деякі з цих книжок продовжують перевидаватися й сьогодні.
Бібліографічні записи Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, наприклад, фіксують українське видання «Расмуса-волоцюги» з позначенням перекладу зі шведської Ольги Сенюк.
Однак літературна спадщина Ліндґрен значно ширша за її дитячі повісті. Особливе місце займають її воєнні щоденники. «Щоденники воєнного часу. 1939–1945» в українському перекладі Наталі Іліщук відкривають інший вимір творчості письменниці — її спостереження за Європою в роки Другої світової війни, роздуми про політику, страх, насильство й повсякденне життя.
Завдяки цим текстам Ліндґрен постає не лише як авторка книжок про дитинство, а як письменниця, що уважно спостерігала за історією свого часу.
Сельма Лаґерлеф: легенда, пам’ять і північний пейзаж
Іншу сторінку шведської літератури представляє Сельма Лаґерлеф — перша жінка, відзначена Нобелівською премією з літератури.
Її проза виростає з фольклору, біблійної та християнської традиції, історичної пам’яті й спостереження за життям шведської провінції. У її творах реальність постійно межує з легендою, а звичайні людські вчинки набувають майже міфологічного значення.
Для українського читача Лаґерлеф важлива ще й тому, що її творчість дозволяє побачити іншу Швецію — не сучасну урбаністичну країну, яку знаємо з новин і подорожей, а суспільство сіл, маєтків, лісів, озер і старих переказів.
До українських перекладів її творчості належить, зокрема, «Морбакка» в перекладі Ірини Сабор.
Авґуст Стріндберґ і шведський модернізм
Авґуст Стріндберґ належить до тих письменників, без яких неможливо уявити історію шведської літератури кінця XIX — початку XX століття.
Його творчість охоплює драматургію, прозу, автобіографічне письмо та експериментальну літературу. Стріндберґ досліджував конфлікти між людиною та суспільством, боротьбу за владу в особистих стосунках, соціальні ролі й психологію людини.
Його поява в українському перекладному просторі важлива не лише сама собою. Вона дає змогу побачити шведську літературу в ширшому європейському контексті модернізму, де література дедалі більше цікавилася внутрішнім світом людини та кризою традиційних суспільних моделей.
Торґні Ліндґрен: північний ландшафт і пам’ять
У сучаснішій шведській прозі особливе місце посідає Торґні Ліндґрен.
Його роман «Пьольса» в українському перекладі Наталі Іваничук вийшов 2019 року у «Видавництві Анетти Антоненко». У центрі твору — пошук традиційної шведської страви, який поступово перетворюється на значно складнішу мандрівку в минуле, пам’ять та людську ідентичність.
У прозі Ліндґрена північний ландшафт не є просто декорацією. Природа, віддалені поселення, традиції та пам’ять поколінь формують особливий світ, у якому минуле постійно присутнє в сучасності.
Саме через такі книжки український читач може побачити Швецію поза звичними культурними стереотипами.
Керстін Екман: людина і природа
Ще один важливий голос сучасної шведської літератури — Керстін Екман.
Її роман «Біжи вовче» українською вийшов 2023 року у видавництві «21» у перекладі Наталі Іваничук. Центральним для книжки є складний зв’язок людини з природою, пам’яттю та власним минулим.
Екман належить до письменників, для яких північний ландшафт є не тлом, а важливою частиною художнього світу. Ліс, тварини, самотність і віддаленість від міського життя дають змогу говорити про відповідальність людини перед природою та перед самою собою.
Її проза показує одну з характерних рис сучасної скандинавської літератури: за зовнішньою простотою пейзажу часто прихована складна розмова про мораль, пам’ять, насильство й людську відповідальність.
Майґуль Аксельссон: родина, травма і пам’ять
Інший напрям сучасної шведської прози представлений Майґуль Аксельссон.
Українською вийшла її «Квітнева відьма» в перекладі Софії Волковецької. Роман звертається до тем родинної пам’яті, самотності, соціальної нерівності та складних людських взаємин.
Такі твори помітно розширюють уявлення про шведську літературу. Північ тут уже не романтичний край лісів і снігу, а сучасне суспільство зі своїми конфліктами, нерівностями та особистими трагедіями.
Ульф Старк і шведська література для дітей
Шведська дитяча література має власну традицію, яка не обмежується Астрід Ліндґрен.
Одним із найпомітніших її представників став Ульф Старк. Його книжки говорять із дітьми про любов, самотність, дружбу, смерть, страх і дорослішання, не спрощуючи складні почуття.
Українському читачеві відомі, зокрема, його «Різдво у лісі» та «Маленька книжка про любов» (переклад Галини Кирпи).
У Старка дитинство не є ізольованим світом, відокремленим від «дорослих» проблем. Навпаки, дитина опиняється в центрі складних життєвих ситуацій і вчиться давати їм власні назви.
У цьому сенсі його книжки продовжують традицію шведської дитячої літератури, започатковану Ліндґрен, але мають виразно сучасну інтонацію.
Бакман, Юнассон і Ко: сучасна Швеція
Інший бік сучасної шведської літератури представляють Фредрік Бакман і Юнас Юнассон.
Бакман став відомим завдяки прозі про звичайних людей, самотність, старіння, дружбу, родину та здатність людини змінюватися. Українською виходили його романи «Ведмеже місто», «Ми проти вас» та «Переможці».
У прозі Бакмана сучасне шведське суспільство постає через повсякденні людські історії. За ними — питання приналежності до спільноти, соціальної відповідальності, любові й втрати.
Юнас Юнассон представляє зовсім іншу тональність. Його роман «Столітній чоловік, що виліз у вікно і зник» поєднує абсурд, гумор і пригодницький сюжет із великою історичною панорамою.
Порівняння цих двох письменників добре показує, наскільки різноманітною є сучасна шведська проза.
Не можна забути також і про такого самобутнього автора як Ніклас Натт-о-Даґ. Його нуарні історичні романи «1793», «1794», «1795» вчинили справжній фурор серед читачів.
Перекладачі зі шведської: невидимі автори літературного діалогу
Історія перекладів неможлива без історії перекладачів.
Для українського читача за шведськими книжками стоять імена Наталі Іваничук, Галини Кирпи, Софії Волковецької, Ірини Сабор, Наталі Іліщук та інших перекладачів.
За кожним перекладом стоїть складна робота, якої читач часто не помічає. Перекладачеві потрібно не лише знати шведську мову. Він має відчути інтонацію автора, передати гумор, діалекти, реалії побуту, особливості імен та назв, ритм фрази й культурні відтінки тексту.
Особливо складною ця робота стає тоді, коли в оригіналі присутні слова або явища, для яких немає прямого українського відповідника.
Тому ім’я перекладача — невіддільна частина історії кожної книжки.
Шведська поезія українською
Порівняно з романами та дитячою літературою шведська поезія залишається менш помітною для широкого читача. Проте саме поетичний переклад особливо добре демонструє складність літературного посередництва.
У прозі перекладач може значною мірою спиратися на сюжет і логіку оповіді. У поезії значення створюють також звук, ритм, повтори, довжина рядка, пауза, асонанси та внутрішня музика мови.
Тому історію шведської поезії українською варто шукати не лише серед окремих книжкових видань. Важливу роль відіграють літературні журнали, антології та періодика, де переклади поезії нерідко з’являються раніше або паралельно з окремими книжками.
Саме журнальна культура багато в чому формує простір літературних контактів: вона дозволяє познайомити читача з автором, який ще не має української книжкового видання.
Шведська мова і шведськомовна література Фінляндії
Розмова про переклади зі шведської має ще один важливий вимір.
Шведська мова є не лише мовою Швеції. Нею пишуть і автори з Фінляндії, де існує давня шведськомовна літературна традиція.
Найвідоміший приклад — Туве Янссон. Вона була фінською письменницею, художницею та ілюстраторкою, яка писала шведською мовою. Її книжки про Мумі-тролів стали частиною світової дитячої літератури, а в українському культурному просторі її творчість також давно присутня.
Тому поняття «переклади зі шведської» охоплює дещо ширший простір, ніж література, створена авторами зі Швеції. Мовна належність і національна літературна традиція не завжди збігаються, і перекладна бібліографія добре показує цю складність.
Скільки шведських книжок перекладено українською?
Скласти одну остаточну цифру непросто.
До корпусу перекладів можна включати окремі книжкові видання, перевидання, різні переклади одного твору, антології, журнальні публікації та видання для дітей. Частина старих книжок може існувати лише в бібліографічних каталогах, тоді як нові видання продовжують з’являтися.
Тому значно важливіше не просто підрахувати кількість назв, а простежити зв’язки між ними.
Одна книжка пов’язана з автором, перекладачем, видавцем і роком видання. Перекладач може працювати з кількома авторами. Один автор може бути представлений різними перекладачами в різні десятиліття. Окремий твір може з’являтися в антології, журналі, книжковому виданні та новому перекладі.
У результаті виникає не список, а мережа літературних зв’язків.
Від Ліндґрен до Бакмана: багато Швецій в українській мові
Якщо подивитися на українські переклади шведської літератури разом, стає очевидним, наскільки різними можуть бути образи однієї країни.
У Ліндґрен — дитинство, свобода, фантазія і непокора.
У Лаґерлеф — легенда, природа, віра та історична пам’ять.
У Стріндберґа — психологічний конфлікт і криза суспільних норм.
У Торґні Ліндґрена — північний ландшафт, традиція та пам’ять.
У Керстін Екман — природа, самотність і відповідальність людини.
У Майґуль Аксельссон — родина, травма та соціальні суперечності.
У Старка — дитинство і вразливість.
У Бакмана — самотність, любов, старіння та життя спільноти.
У Юнассона — абсурд, гумор і велика історія.
Це не одна Швеція, а багато різних Швецій — реальних, уявних, історичних і сучасних.
Переклад як історія зустрічі двох літератур
Книжка, перекладена іншою мовою, ніколи не є лише копією оригіналу. Вона починає нове життя в іншій культурі.
Змінюється її читацьке оточення, змінюються культурні асоціації, а іноді й саме значення окремих образів. Те, що для шведського читача є звичною деталлю побуту, для українського може стати відкриттям. І навпаки: перекладач шукає такі мовні рішення, які дозволяють чужій реальності залишитися чужою, але водночас бути зрозумілою.
Саме тому історію шведської літератури українською не можна звести до переліку назв. Це історія того, як українська мова приймала інші голоси. За кожним перекладом стоїть конкретна зустріч: автора — з перекладачем, перекладача — з українською мовою, книжки — з новим читачем.
І якщо сьогодні Астрід Ліндґрен, Сельма Лаґерлеф, Торґні Ліндґрен, Керстін Екман, Ульф Старк, Фредрік Бакман та інші шведські письменники можуть бути прочитані українською, це означає, що між двома літературними культурами вже існує значно більше спільного простору, ніж може здатися на перший погляд.
Цей простір продовжує розширюватися з кожним новим перекладом.
У чому особливість шведської літератури, чому вона така цікава для українського читача?
Особливість шведської літератури для українського читача — не в якомусь одному «шведському стилі». Її привабливість — у поєднанні простоти оповіді з дуже серйозними темами. Шведські письменники часто говорять про складне без риторичної пишномовності.
1. Серйозні теми без декларативності
У шведській прозі часто йдеться про самотність, смерть, старіння, родину, соціальну нерівність, насильство, провину, пам’ять, стосунки людини з природою. Але ці теми розкриваються через конкретне життя людини, а не через великі абстрактні формули.
Це добре видно, наприклад, у прозі Фредріка Бакмана: історія окремої людини поступово виходить на теми спільноти, втрати, відповідальності й здатності людей підтримувати одне одного.
2. Особлива увага до приватного життя
Шведська література дуже часто робить літературою те, що традиційно могло здаватися «малим»: родину, дитинство, сусідство, старість, побут, дружбу, розмову між двома людьми.
Але саме через приватне життя письменник може говорити про суспільство.
У Астрід Ліндґрен, наприклад, дитячий світ стає простором розмови про свободу й гідність. В Ульфа Старка дитинство відкриває складні теми любові, страху, втрати й дорослішання.
3. Природа — не декорація
Для шведської літератури дуже характерне відчуття природи як сили, з якою людина перебуває у складних взаєминах.
Ліс, озера, сніг, темрява, довге літо, північний простір можуть бути не просто пейзажем. Вони впливають на психологію персонажів і спосіб їхнього життя.
Особливо виразно це відчувається у Керстін Екман та Торґні Ліндґрена. Північний ландшафт у них пов’язаний із пам’яттю, самотністю, традицією та питанням про місце людини серед інших живих істот.
Для українського читача тут є несподівана близькість: хоча шведський ландшафт зовсім інший, українська література теж має дуже сильну традицію осмислення людини через землю, природу, село, ліс, пору року.
4. Дитяча література не боїться складних речей
Це, мабуть, одна з найпомітніших особливостей шведської традиції. У багатьох українських читачів знайомство зі Швецією починається з Ліндґрен. Але її значення виходить далеко за межі популярності Пеппі чи Карлсона.
Шведська дитяча література загалом часто дозволяє дитині залишатися дитиною, не приховуючи від неї складності світу.
Там можуть говорити про смерть, розлучення, самотність, страх, несправедливість, хворобу чи складні стосунки з батьками — але мовою, яка не принижує дитячий досвід і не перетворює книжку на повчання.
Саме це робить її цікавою і дорослим українським читачам.
5. Поєднання соціальності та індивідуальності
Шведська література багато говорить про людину як частину суспільства. Звідси інтерес до класових відмінностей, гендерних ролей, соціальних інституцій, трудових відносин, родини, проблеми самотності в благополучному суспільстві.
Але водночас шведська проза дуже часто повертається до конкретної особистості. Не «суспільство взагалі», а конкретний чоловік, жінка чи дитина, які намагаються зрозуміти, як їм жити серед інших. Ця риса особливо помітна в сучасному романі.
6. Поєднання гумору й меланхолії
Ще одна характерна річ — здатність говорити про сумне смішно, а про смішне — з певною меланхолією.
Тому шведська література не завжди відповідає стереотипному уявленню про «похмуру скандинавську прозу». У ній багато абсурду, іронії, теплоти й навіть фарсу.
У Юнаса Юнассона абсурд дозволяє дивитися на історію світу через пригоди звичайної людини. У Бакмана гумор часто сусідить із темами втрати й самотності.
Це дуже людська комбінація: сміятися не тому, що життя просте, а тому, що інакше з його складністю важко впоратися.
7. Для українців особливо цікаве зіставлення двох північних досвідів
Мабуть, найцікавіше починається саме тут.
Україна і Швеція дуже різні історично та географічно. Але література дозволяє побачити несподівані точки дотику: пам’ять, втрати, війни, модернізацію, стосунки людини із землею, родинну історію, міграцію, самотність, пошук власної ідентичності.
При цьому шведська література дає можливість подивитися на знайомі людські проблеми з іншої культурної перспективи.
І, можливо, саме це є головною причиною її цікавості для українського читача: вона одночасно чужа й дивовижно зрозуміла.
Швеція в цих книжках може бути далекою — з північними лісами, іншою соціальною історією та іншою мовою. Але людина, яка боїться втратити близького, згадує дитинство, свариться з батьками, закохується, старіє або намагається зрозуміти своє місце серед інших, залишається впізнаваною.
Саме тому шведську літературу варто читати не як «літературу про Швецію», а як один зі способів поговорити про самих себе — через досвід іншої культури.
