Сьогодні Ульфові Старку, знаменитому шведському письменнику, якого вважають літературним спадкоємцем Астрід Ліндґрен, виповнилось би 74 роки. На жаль, торік 13 червня він відійшов у засвіти після тяжкої хвороби. Світова література для дітей зазнала непоправної втрати.
Уперше Ульф Старк прийшов в Україну повістю «Петер і червоний птах» («Веселка», переклад Наталі Касторф) далекого 1983-го. Це була найперша дитяча книжка автора, що мала великий успіх у Швеції.
Та лише 2016 року відстань між Україною та Ульфом Старком стала коротша – нарешті він побував в Україні як почесний гість Дитячої програми VІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Тоді було презентовано його книжки «Диваки і зануди» (2015) та «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» (2016), які побачили світ у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Галини Кирпи. Здавалося, що це була перша і аж ніяк не остання зустріч із найвидатнішим сучасним шведським письменником.
![](https://i0.wp.com/tekstover.in.ua/wp-content/uploads/2018/07/36965818_2090166834591890_3282682781808721920_n.png?resize=700%2C400)
Також у перекладі Галини Кирпи вийшли Старкові «Моя сестра – ангел» (2016), «Мій друг Персі, Баффало Білл і я» (2003, 2017), «Маленька книжка про любов» (2016), «Тоді я був просто Ульф» (2017), «Золоте серце» (2018).
Мало хто в Україні знає, що Ульф Старк – іще й талановитий художник, навіть ілюстрував свої книжки. А ще писав сценарії до фільмів за своїми творами й за творами інших письменників.
2016 року в Києві на презентації своїх книжок Ульф Старк сказав: «Головне – забагато не повчати дітей в літературі. Якщо письменник повчає, дитина робить навпаки (чесно, я сам так і робив, коли був малий). А ще важливо підтримувати зв’язок із дитиною у собі. Якби мені треба було дати пораду молодим письменникам, я сказав би: будьте собою, дайте читачеві почути ваш голос і не втрачайте його».
Книжку «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», презентовану 2016 року, Галина Кирпа переклала українською мовою ще 1997 року. Тоді ж уривок із повісті було надруковано в газеті Євгена Сверстюка «Наша віра». «Багато років не вдавалося видати книжки, – розповідає Галина Кирпа, – аж поки до мене звернулося «Видавництво Старого Лева» із запитанням, чи знаю я книжку Ульфа Старка «Диваки і зануди». Так, за щасливим збігом обставин, видано дві чудові Старкові книжки. Проза Ульфа – чудова: вистояна, справжня і зворушлива».
У повістці “Чи вмієш ти свистати, Юганно” малий Ульф запевняє свого друга Берру, що дідусі існують для того, щоб вудити рибу з онуками і вчити їх свистати. Та от біда – в Берри дідуся немає! Одначе якщо дідуся немає, то його можна собі завести! Є таке спеціальне місце, де водяться нічиї самотні дідусі. Хлопчики знайомляться з дідусем Нільсом, і починається історія щирої зворушливої дружби, чуйності. 1994 року знято й однойменний фільм, на шведському телебаченні його часто демонструють.
До цієї ж книжки увійшла і друга повість – «Моя сестра – ангел». Йдеться в ній про хлопчика Ульфа та його незвичайну сестричку. Вона, як і годиться ангелам, не смикає братика за чуба, не верещить. Власне, її навіть нема на світі – вона живе в уяві хлопчика. Знаменно, ця книжка отримала найпрестижнішу у Швеції відзнаку – премію імені Авґуста Стріндберґа (Augustpriset, 1996) у номінації «Найкраща книжка для дітей та підлітків».
«Диваки і зануди» вийшла в Швеції 1984 року, а 1988 з’явився однойменний телевізійний серіал для дітей. Дівчинці Сімоні – одинадцять років, в її житті купа проблем, вони з мамою переїжджають у нове помешкання, через що доводиться йти в нову школу, забути про своїх давніх друзів… У мами новий бойфренд – зануда Інґве, натомість Сімона стає справдешньою дивачкою, тобто… диваком. Худорляве дівча з хлопчачою стрижкою в новій школі випадково назвали Сімоном, дівчинка не заперечила, так і повелося. Мимоволі Сімона вдає з себе хлопчика, і що далі, то дуже їй це подобається. Єдиний лише дідусь-дивак знає Сімонину таємницю, це така собі цікава дивацька гра-змова. Дідусь запевняє внучку: «Знаєш, якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда». Аж ось у серці дитини-підлітка починає заповідатися кохання… Зворушливо й майстерно автор розплутає всі сюжетні лінії, у світі диваків і зануд настане гармонія і щемливе щастя… «А життя і свято тривали далі, хоч надворі западала ніч»…
У збірці оповідань «Тоді я був просто Ульф» автор невимушено, дотепно, часом трішки сентиментально розповідає про свої дитячі й підліткові роки. Перші поцілунки, перші серйозні книжки, творчі експерименти, втеча з дому, дивацтва, велика мрія стати письменником. Оповідання будуть цікаві і малим, і дорослим читачам. Дорослим неодмінно буде про що й самим згадати, а дітям – пережити цікаві, складні, сумні, фантастичні моменти дитинства разом із доброзичливим автором, письменником із милою дитячою усмішкою на вустах.
В оповіданні «Не пишіть дурниць» Старк цікаво пише про те, які насправді особливі люди – письменники. Вони вміють не лише писати про те, що справді є на світі, а й створити власний світ своєю уявою, вірити в нього, любити його. Молодий Ульф пише шкільний твір. Вчитель дуже дратується, коли «пишуть дурниці», тобто про те, чого не бачили й не знають. Ульфів твір виходить достовірний, справжній. Про собаку.
«– Отак і пишіть! – сказав учитель. – Пишіть про те, що вам близьке. Пишіть про те, що ви пережили. Не пишіть дурниць! Зарубайте це собі на носі! Правда ж, ти любив того собаку?
– Так, – відповів я.
Ульф справді любив того собаку, хоча зроду його не мав. Але пес усе-таки був у нього, поки хлопець писав, бо він завжди про нього мріяв. Чи не було?»
Ульф Старк справді любив собак – він знав, що таке втрачати собаку, тож ще не раз робитиме його персонажем різноманітних оповідей, скажімо, таких як «Зірка на ймення Аякс» чи «Собака, що умів сміятися».
![](https://i0.wp.com/tekstover.in.ua/wp-content/uploads/2018/07/36974109_2090234011251839_1571069350062850048_n.png?resize=700%2C525)
Така от важлива складова письменницького таланту, ба більше – письменницької долі: створити світ, полюбити його, показати іншим, щоб і вони в нього повірили і полюбили, пережили. Пожурились, поплакали, пораділи, відчули як свій власний. Кожному персонажеві вкласти частинку власного серця, щоб він був живий і справжній.
Ульф Старк – майстер психологічної оповіді і майстер казкової вигадки, яка неймовірно збагачує світ дитини, наповнюючи його непідробними враженнями та відчуттями. Старкові герої – здебільшого не вигадані ходульні діти, притягнуті за вуха до якоїсь «теми». Вони всі родом із того справжнього дитинства, де вистачає місця всім – і дорослим, і дітям.
«Маленька книжка про любов» – про дива, які можуть відбуватися напередодні Різдва в серці малих дітей. Татуся десятирічного Фреда мобілізували до війська, вдома без нього самотньо й сутужно. У світі – Друга світова війна, яка хоч і не переступила кордонів Швеції кованими чобітьми, але де діти однак знають, що війна – це зло, і сіє світом те зло людина з чорними вусиками. Власне, ця книжка не про маленьку любов, а про велику Любов до найрідніших людей у світі. І про велику дружбу, яка не дає людині здрібніти думками. І про великі вчинки, невидимі для байдужого ока.
«Золоте серце» – повість про любов до музики, про те, як важливо навчитися грати серцем, про першу закоханість у дванадцять років. Закоханість ця, одначе, стає серйозним життєвим досвідом: Людвіґ намагається збагнути, як же краще висловити свої почуття, як це – любити по-справжньому. А виходить, що любити когось означає не лише знати кожну рисочку зовнішності коханої людини, ба головніше – знати її душу. Як написала літературознавець Оксана Шалак: «Золоте серце» – про серйозність почуттів, про справжність і музику. Музику, яка тільки й може розповісти про справжність почуттів. Власне, музика – серед головних героїв повісті. Вона «ніби виблискує, як сонце на поверхні води», вона – «найчистіша», «найкраща», її можна грати тільки серцем».
![](https://i0.wp.com/tekstover.in.ua/wp-content/uploads/2018/07/36974066_2090237041251536_5460335572880982016_n.png?resize=700%2C394)
Будемо сподіватися, що неповторних зустрічей із творчістю Ульфа Старка буде ще багато-багато… Неодмінно мають прийти до українського читача зворушливі твори «Зірка на ймення Аякс», «Чорна скрипочка». Пронизливо-сумні, болючі, неможливо стримати сльози, читаючи їх… Переповнюють почуття, щемлять глибоко особисті струни. Але, як казав сам автор: «Думаю, бути просто собі смішним дядечком, який пише книжки тільки для розваги, – це не література. Бо література – це справжні почуття. Це також і смуток, і роздуми, і якісь серйозні речі, тобто все те, що ми зустрічаємо в житті».
Велику статтю про творчість Ульфа Старка готував український літературознавець Петро Сорока, але, на превеликий жаль, опублікувати не встиг. Своїми враженнями від Старкових книжок ділився в листах до перекладача Галини Кирпи: «Учора читав Ульфа Старка. Відчуття свята. Прочитав три розділи, смакуючи… Дякую вам. Кожне слово лагідно лягає на душу. Це невимовно», «Дякую за Ульфа Старка, прочитав з нестихаючою цікавістю. Як майстерно ви подали його! З якою любов’ю! Добра вам і миру! Доброго самопочуття і таких книжок, як «Тоді я був просто Ульф». Скільки незабутніх хвилин вона принесла мені… і приносить знову і знову…»
Оляна Рута