Парк Шевченка в Києві. Зелень каштанів, пахощі квітів, сміх дітей — і майже ніщо не нагадує про те, що 10 жовтня 2022 року сюди, просто в дитячий майданчик, влучила російська ракета. Вирву від вибуху засипали, зламані каруселі замінили. Діти повернулися — попри все.
Я прийшов сюди на сеанс одночасної гри на двадцяти дошках, який 20 липня 2025 року, в Міжнародний день шахів, дає для аматорів знаний гросмейстер. Волонтери Федерації шахів України розставляють складані фанерні столики, розкладають картонні шахівниці й виймають з коробок фігури.
Гратиме з нами один із найкращих шахістів нашої держави — Ігор Коваленко. Він входить до топ-50 світового рейтингу, віце-чемпіон Європи. Я дивився його партії на ютубі: Коваленко грає винахідливо, для суперників вкрай незручно. Позмагатися з ним — честь і неабиякий інтерес. Я радий, що мене затвердили до складу двадцятки опонентів гросмейстера.
А ось і він — у помаранчевій футболці, в кросівках. Вітається, жартує. Чомусь я уявляв його у військовій формі. Адже відомо: ще 2022 року шахіст приєднався до Збройних сил України. Він служить у складі 53-ї механізованої бригади ім. Володимира Мономаха — не в тилу, а на передовій: на позиціях, у боях.
Та уніформа з часом набридає, особливо в цій довгій війні. Хочеться вдягтися по-цивільному. У короткі відпустки гросмейстер дає сеанси одночасної гри. Сьогодні ввечері буде ще один — на залізничному вокзалі, вже перед від’їздом до свого підрозділу, до побратимів — на передову.
Після традиційної хвилини мовчання, коли ми схиляємо голови перед пам’яттю полеглих захисників України, починається сеанс… Коваленко переходить від дошки до дошки, затримуючись на кілька секунд: рухає фігуру — іде далі. Гросмейстер, звісно, грає в повну силу — без піддавків. Такі правила чесної гри. Про саму партію багато не скажу: я програв на 21-му ході. Підтримав спортивний девіз: головне — участь.
У Карпатах продають сувенірні шахи, вирізьблені зі смереки: ферзь (королева) — Леся Українка, король — Тарас Шевченко, пішак — воїн із протитанковим «Джавеліном». Такими витворами хочеться милуватися, а не грати. І мені, зізнаюся, було цікавіше спостерігати за Ігорем Коваленком, ніж за власними фігурами.
В якийсь момент шаховий гуру зупиняється біля юної похнюпленої учасниці. У неї на дошці вже обмаль фігур, а навколо її чорного монарха — критична ситуація. «А якщо так?..» — каже гросмейстер, усміхається і розвертає дошку. Тепер дівчинка гратиме за переможних білих, а Коваленко візьметься захищати чорні фігури.
Його біографія не менш цікава, ніж комбінації на шахівниці. Ігор Коваленко народився 1988 року в містечку Новомосковську на Дніпропетровщині. Саме там стоїть знаменитий козацький собор, про який у 1960-х роках Олесь Гончар написав свій роман, згодом заборонений радянською владою. Але текст «Собору» ходив у самвидаві, видавався діаспорою у Мюнхені і зрештою став широко відомим.
Отже, хлопчик Ігор з Новомосковська захопився шахами з шести років. Виявив чималий талант, почав виступати в юнацьких турнірах. Водночас змалку мав працювати — бо виростав у багатодітній родині. Певний час навіть підробляв вантажником у порту на Дніпрі. У 2011-му в 23 роки здобув звання гросмейстера FIDE, невдовзі став чемпіоном України. Та вже у 2013-му, коли Україна перебувала під владою клану Віктора Януковича і, здавалося, невідворотно дрейфувала в бік «русскаго міра», Ігор переїхав до Латвії. Очевидно, за європейською програмою підтримки талантів. І довів, що це рішення було недаремним: двічі виграв чемпіонат Латвії, гідно представляв її на міжнародних турнірах. Рига, схоже, не мала такого потужного шахіста з часів чемпіона світу Михайла Таля.
Після Революції гідності й повалення маріонеткового режиму Януковича українське суспільство почало швидко змінюватися. У 2021 році Ігор Коваленко вирішив повернутися на Батьківщину. Але невдовзі почалося повномасштабне вторгнення росіян, і навесні 2022-го гросмейстер мобілізувався до Збройних сил України. Служив сапером у найгарячіших точках — зокрема під Бахмутом і Авдіївкою. Президент Володимир Зеленський нагородив його орденом «За мужність» ІІІ ступеня — такі відзнаки за гарні очі не дають.
Показово, що навіть на фронті Коваленко не припиняв грати в шахи. Як? А отак: ще з часів пандемії набули популярності міжнародні онлайн-турніри. Нині інтернет на передовій завдяки Starlink працює стабільно, тож він брав участь у змаганнях, не покидаючи позицій — звісно, коли дозволяла бойова обстановка і не заперечували побратими. Грав завжди класно: перемагав багатьох чемпіонів.
Уродженець Горлівки, ексчемпіон світу Руслан Пономарьов навесні 2024 року говорив про проблеми збірної України, що не поїхала на чемпіонат Європи: «Ситуація через війну незрозуміла. Один із лідерів збірної Ігор Коваленко наразі воює. Коли я заходжу на онлайн-турнір на Chess.com, бачу: Ігор грає з окопу, з мобільного телефону».
Данський шахіст Пітер Нільсен, багаторічний тренер двох чемпіонів світу, зауважив: «Ігор Коваленко грає онлайн-матчі в окопі на передовій. Такі реалії. Це неправильно». А що ж правильно? Очевидно, перемога України і сталий мир.
В історії шахів приклади, коли гросмейстери безпосередньо брали участь у війнах, виняткові. Олександр Алєхін служив санітаром у Першу світову. Під час Другої світової Савелій Тартаковер партизанив, приєднавшись до французького Руху Опору. Ще деякі визначні шахісти ХХ століття – Ісак Болеславський, Василь Смислов – пройшли війну в інженерних чи тилових підрозділах. Тобто навіть на тлі багатьох воєн таких прикладів небагато.
Військові оглядачі нинішню ситуацію на «нулі» іноді називають шаховим мітельшпілем — серединою партії: фігури вже не стоять рівними рядами, а прохромлюють тили противника, рухаються хаотично, створюючи складну конфігурацію бою. Шахи часто порівнюють із війною, а війну — з шахами. Але аналогія умовна, а різниця принципова: на шахівниці — лише гра, а війна — це біль, кров і важка щоденна робота.
Невдовзі після того сеансу на 20-ти дошках в парку Шевченка я перевірив поточний рейтинг ФІДЕ. Ігор Коваленко — на 40-му місці в світі, це серед 1 900 гросмейстерів. Якось в інтерв’ю BBC його запитали, чи не шкодує він, що повернувся в Україну перед великою війною? Мовляв, навіщо така рокіровка — адже в Латвії було б спокійніше й вигідніше для кар’єри. Коваленко відповів просто: «Життя — не лише шахи. Зараз моє життя наповнене сенсом як ніколи». Гросмейстер і військовослужбовець ЗСУ вважає, що зробив два найсильніші свої ходи не на шахівниці, а в житті. Перший — від’їзд до Латвії, а другий — повернення в Україну у вирішальний момент випробувань. І доречно пригадати афоризм вже згаданого гросмейстера Тартаковера: «Перемога досягається не хорошою грою, але — найкращою».
Ігор Кручик
