Старкова розмова з Богом

Для Ульфа Старка література – це перш за все справжні почуття. Про це він якось сказав в одному з численних інтерв’ю. Шведський дитячий письменник, сценарист, автор понад тридцяти творів, перекладених багатьма мовами, лауреат престижних премій, Старк – літературний наступник і друг Астрід Ліндґрен.

Перекладачка повісті «Золоте серце» (як і інших Старкових книжок: «Мій друг Персі, Баффало Білл і я», «Диваки і зануди», «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», «Маленька книжка про любов», «Тоді я був просто Ульф») Галина Кирпа вважає: «Загадка криється в тому, що Ульф Старк не просто пише книжки, він майстерно творить Літературу», для нього в письменстві немає табу, крім «табу на поганописання». Як і музика для головного героя Старкового «Золотого серця», література для письменника – розмова з Богом.

«Золоте серце» – повість Ульфа Старка, написана у ритмі сонати Бетховена мі-мінор (твір 90, друга частина), яка і стала її основою. Саме цю сонату, яку автор трактує як розмову двох закоханих, має виконати на музичному конкурсі герой повісті Людвіґ, названий так на честь великого композитора.

«Золоте серце» – про серйозність почуттів, про справжність і музику. Музику, яка тільки й може розповісти про справжність почуттів. Власне, музика – серед головних героїв повісті. Вона «ніби виблискує, як сонце на поверхні води», вона – «найчистіша», «найкраща», її можна грати тільки серцем.

Музика витворює канву «Золотого серця», визначивши своєрідні основні паралелі: «дівчина – музика», «золоте серце на ланцюжку (прикраса) – серце Людвіґа». Сюжет повісті обертається довкола першого щемкого кохання юного талановитого піаніста. Людвіґ закохується в Катаріну – дівчинку, яка носить прикрасу у вигляді золотого серця, що колись виготовив її дідусь, і часто наспівує пісню, яку називає «нашою», бо перейняла її також від дідуся. Музика розкриває Старкову повість, як, скажімо, «Звук павутинки» Віктора Близнеця визначає камертон дощу, який затікає до старої хати. Пригадуєте: «У нашій хаті залунала музика…»?

На фото Вітаутас Рачицкас, Віта Мозурайте (балетний критик, викладач історії танцю у Вільнюській академії музики), Ульф Старк, Рома Кішунайте (завідувач Інформаційного відділу Центру дитячої літератури Національної бібліотеки Литви ім. М.Мажвідаса).
На фото Вітаутас Рачицкас, Віта Мозурайте (балетний критик, викладач історії танцю у Вільнюській академії музики), Ульф Старк, Рома Кішунайте (завідувач Інформаційного відділу Центру дитячої літератури Національної бібліотеки Литви ім. М. Мажвідаса).
В Україні фото публікується вперше.

Лейтмотивом повісті «Золоте серце» стає повторюване Людвіґове запитання: «Тепер ми будемо зустрічатися?» Катаріна щоразу на нього відповідає по-іншому. Утім, найголовніша відповідь така: «У тих, що хочуть зустрічатися, усе має бути серйозно. Інакше й не варто пробувати». Для того, щоб довести справжність почуттів, Людвіґ має збагнути, хто така Катаріна: «До того ж ти маєш мені довести, що я тобі подобаюся». Повість – історія випробування почуттів, де юний герой шукає шлях до серця обраниці, даруючи їй квіти, час за пінтболом і морозивом, пам’ятні речі, пов’язані з дитинством… «Цим ти довів, що я тобі подобаюся по-справжньому. Але все-таки ти мене не знаєш», – каже Катаріна.

Для Старка його героїня – уособлення натхнення, щирості, самої музики. Дівчина-музика, яка завжди «линутиме в повітрі і ніколи не опуститься на землю». Щоб полонити її серце, герой має відчути, зрозуміти її пісню – і, жертвуючи престижним музичним конкурсом, зіграти саме її, пісню Катаріни.

Іншу паралель – «золоте серце на ланцюжку – серце Людвіґа» – розкрито через втрату-віднайдення Катаріниної прикраси та виконання музики серцем. Повість почато розділом «Щось засліплює Людвіґові очі», у якому сонячний зайчик від золотого серця на Катаріниній прикрасі сліпить Людвіґові очі – і він під час футбольного матчу пропускає вирішального м’яча у ворота, на яких стоїть воротарем. Згодом саме Людвіґ незграбно зриває Катаріниного ланцюжка під час гри, дістає його з дна озера і повертає дівчині, для якої прикрасу виготовив її дідусь (у повісті автор про нього тільки згадує, однак цей другорядний образ задумано як уособлення майстра-вихователя): «Він умів робити золоті серця». Як талісман «золоте серце» залишається з Людвігом і тоді, коли він, ігноруючи правила конкурсу, замість сонати Бетховена, виконує Катарінину пісню: «І коли пальці знову починають бігати по клавішах, лине цілком інша мелодія. Людвіґ нічого не може з цим удіяти. Бо тепер він грає серцем. Він грає ту пісню, яку сьогодні біля озера співала Катаріна. Та пісня так сильно звучить у нього в душі, що він не помічає нічого». Саме цією натхненною імпровізацією Людвіґ зворушує не тільки слухачів, журі, а й серце дівчинки, яка так наполегливо шукає в цьому світі СПРАВЖНІСТЬ.

Оксана Шалак

  • 59
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    59
    Shares