Сьогодні Ульфові Старку, знаменитому шведському письменнику, якого вважають літературним спадкоємцем Астрід Ліндґрен, виповнилось би 74 роки. На жаль, торік 13 червня він відійшов у засвіти після тяжкої хвороби. Світова література для дітей зазнала непоправної втрати.
Уперше Ульф Старк прийшов в Україну повістю «Петер і червоний птах» («Веселка», переклад Наталі Касторф) далекого 1983-го. Це була найперша дитяча книжка автора, що мала великий успіх у Швеції.
Та лише 2016 року відстань між Україною та Ульфом Старком стала коротша – нарешті він побував в Україні як почесний гість Дитячої програми VІ Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Тоді було презентовано його книжки «Диваки і зануди» (2015) та «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» (2016), які побачили світ у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Галини Кирпи. Здавалося, що це була перша і аж ніяк не остання зустріч із найвидатнішим сучасним шведським письменником.
Також у перекладі Галини Кирпи вийшли Старкові «Моя сестра – ангел» (2016), «Мій друг Персі, Баффало Білл і я» (2003, 2017), «Маленька книжка про любов» (2016), «Тоді я був просто Ульф» (2017), «Золоте серце» (2018).
Мало хто в Україні знає, що Ульф Старк – іще й талановитий художник, навіть ілюстрував свої книжки. А ще писав сценарії до фільмів за своїми творами й за творами інших письменників.
2016 року в Києві на презентації своїх книжок Ульф Старк сказав: «Головне – забагато не повчати дітей в літературі. Якщо письменник повчає, дитина робить навпаки (чесно, я сам так і робив, коли був малий). А ще важливо підтримувати зв’язок із дитиною у собі. Якби мені треба було дати пораду молодим письменникам, я сказав би: будьте собою, дайте читачеві почути ваш голос і не втрачайте його».
Книжку «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», презентовану 2016 року, Галина Кирпа переклала українською мовою ще 1997 року. Тоді ж уривок із повісті було надруковано в газеті Євгена Сверстюка «Наша віра». «Багато років не вдавалося видати книжки, – розповідає Галина Кирпа, – аж поки до мене звернулося «Видавництво Старого Лева» із запитанням, чи знаю я книжку Ульфа Старка «Диваки і зануди». Так, за щасливим збігом обставин, видано дві чудові Старкові книжки. Проза Ульфа – чудова: вистояна, справжня і зворушлива».
У повістці “Чи вмієш ти свистати, Юганно” малий Ульф запевняє свого друга Берру, що дідусі існують для того, щоб вудити рибу з онуками і вчити їх свистати. Та от біда – в Берри дідуся немає! Одначе якщо дідуся немає, то його можна собі завести! Є таке спеціальне місце, де водяться нічиї самотні дідусі. Хлопчики знайомляться з дідусем Нільсом, і починається історія щирої зворушливої дружби, чуйності. 1994 року знято й однойменний фільм, на шведському телебаченні його часто демонструють.
До цієї ж книжки увійшла і друга повість – «Моя сестра – ангел». Йдеться в ній про хлопчика Ульфа та його незвичайну сестричку. Вона, як і годиться ангелам, не смикає братика за чуба, не верещить. Власне, її навіть нема на світі – вона живе в уяві хлопчика. Знаменно, ця книжка отримала найпрестижнішу у Швеції відзнаку – премію імені Авґуста Стріндберґа (Augustpriset, 1996) у номінації «Найкраща книжка для дітей та підлітків».
«Диваки і зануди» вийшла в Швеції 1984 року, а 1988 з’явився однойменний телевізійний серіал для дітей. Дівчинці Сімоні – одинадцять років, в її житті купа проблем, вони з мамою переїжджають у нове помешкання, через що доводиться йти в нову школу, забути про своїх давніх друзів… У мами новий бойфренд – зануда Інґве, натомість Сімона стає справдешньою дивачкою, тобто… диваком. Худорляве дівча з хлопчачою стрижкою в новій школі випадково назвали Сімоном, дівчинка не заперечила, так і повелося. Мимоволі Сімона вдає з себе хлопчика, і що далі, то дуже їй це подобається. Єдиний лише дідусь-дивак знає Сімонину таємницю, це така собі цікава дивацька гра-змова. Дідусь запевняє внучку: «Знаєш, якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда». Аж ось у серці дитини-підлітка починає заповідатися кохання… Зворушливо й майстерно автор розплутає всі сюжетні лінії, у світі диваків і зануд настане гармонія і щемливе щастя… «А життя і свято тривали далі, хоч надворі западала ніч»…
У збірці оповідань «Тоді я був просто Ульф» автор невимушено, дотепно, часом трішки сентиментально розповідає про свої дитячі й підліткові роки. Перші поцілунки, перші серйозні книжки, творчі експерименти, втеча з дому, дивацтва, велика мрія стати письменником. Оповідання будуть цікаві і малим, і дорослим читачам. Дорослим неодмінно буде про що й самим згадати, а дітям – пережити цікаві, складні, сумні, фантастичні моменти дитинства разом із доброзичливим автором, письменником із милою дитячою усмішкою на вустах.
В оповіданні «Не пишіть дурниць» Старк цікаво пише про те, які насправді особливі люди – письменники. Вони вміють не лише писати про те, що справді є на світі, а й створити власний світ своєю уявою, вірити в нього, любити його. Молодий Ульф пише шкільний твір. Вчитель дуже дратується, коли «пишуть дурниці», тобто про те, чого не бачили й не знають. Ульфів твір виходить достовірний, справжній. Про собаку.
«– Отак і пишіть! – сказав учитель. – Пишіть про те, що вам близьке. Пишіть про те, що ви пережили. Не пишіть дурниць! Зарубайте це собі на носі! Правда ж, ти любив того собаку?
– Так, – відповів я.
Ульф справді любив того собаку, хоча зроду його не мав. Але пес усе-таки був у нього, поки хлопець писав, бо він завжди про нього мріяв. Чи не було?»
Ульф Старк справді любив собак – він знав, що таке втрачати собаку, тож ще не раз робитиме його персонажем різноманітних оповідей, скажімо, таких як «Зірка на ймення Аякс» чи «Собака, що умів сміятися».
Така от важлива складова письменницького таланту, ба більше – письменницької долі: створити світ, полюбити його, показати іншим, щоб і вони в нього повірили і полюбили, пережили. Пожурились, поплакали, пораділи, відчули як свій власний. Кожному персонажеві вкласти частинку власного серця, щоб він був живий і справжній.
Ульф Старк – майстер психологічної оповіді і майстер казкової вигадки, яка неймовірно збагачує світ дитини, наповнюючи його непідробними враженнями та відчуттями. Старкові герої – здебільшого не вигадані ходульні діти, притягнуті за вуха до якоїсь «теми». Вони всі родом із того справжнього дитинства, де вистачає місця всім – і дорослим, і дітям.
«Маленька книжка про любов» – про дива, які можуть відбуватися напередодні Різдва в серці малих дітей. Татуся десятирічного Фреда мобілізували до війська, вдома без нього самотньо й сутужно. У світі – Друга світова війна, яка хоч і не переступила кордонів Швеції кованими чобітьми, але де діти однак знають, що війна – це зло, і сіє світом те зло людина з чорними вусиками. Власне, ця книжка не про маленьку любов, а про велику Любов до найрідніших людей у світі. І про велику дружбу, яка не дає людині здрібніти думками. І про великі вчинки, невидимі для байдужого ока.
«Золоте серце» – повість про любов до музики, про те, як важливо навчитися грати серцем, про першу закоханість у дванадцять років. Закоханість ця, одначе, стає серйозним життєвим досвідом: Людвіґ намагається збагнути, як же краще висловити свої почуття, як це – любити по-справжньому. А виходить, що любити когось означає не лише знати кожну рисочку зовнішності коханої людини, ба головніше – знати її душу. Як написала літературознавець Оксана Шалак: «Золоте серце» – про серйозність почуттів, про справжність і музику. Музику, яка тільки й може розповісти про справжність почуттів. Власне, музика – серед головних героїв повісті. Вона «ніби виблискує, як сонце на поверхні води», вона – «найчистіша», «найкраща», її можна грати тільки серцем».
Будемо сподіватися, що неповторних зустрічей із творчістю Ульфа Старка буде ще багато-багато… Неодмінно мають прийти до українського читача зворушливі твори «Зірка на ймення Аякс», «Чорна скрипочка». Пронизливо-сумні, болючі, неможливо стримати сльози, читаючи їх… Переповнюють почуття, щемлять глибоко особисті струни. Але, як казав сам автор: «Думаю, бути просто собі смішним дядечком, який пише книжки тільки для розваги, – це не література. Бо література – це справжні почуття. Це також і смуток, і роздуми, і якісь серйозні речі, тобто все те, що ми зустрічаємо в житті».
Велику статтю про творчість Ульфа Старка готував український літературознавець Петро Сорока, але, на превеликий жаль, опублікувати не встиг. Своїми враженнями від Старкових книжок ділився в листах до перекладача Галини Кирпи: «Учора читав Ульфа Старка. Відчуття свята. Прочитав три розділи, смакуючи… Дякую вам. Кожне слово лагідно лягає на душу. Це невимовно», «Дякую за Ульфа Старка, прочитав з нестихаючою цікавістю. Як майстерно ви подали його! З якою любов’ю! Добра вам і миру! Доброго самопочуття і таких книжок, як «Тоді я був просто Ульф». Скільки незабутніх хвилин вона принесла мені… і приносить знову і знову…»
Оляна Рута
