ЖИТТЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Життя починається мимоволі,
як зітхання,
як усмішки,
які ми
стримуємо.
Починається після удару,
після травми,
після втрати,
після кави,
обіймів,
занурення в море,
в улюблений фільм,
у розпашілі вуста.
Починається.
Клянусь.
Життя вперше,
починається
сотні разів.
ГОЛУБИ
У березні, року, який я ніколи не забуду, я зрозуміла, що світ — крихкий; що немислиме — трапляється, і що життя у втечі від вразливості — це безнадійна капітуляція перед страхом. Нам потрібна була весна без її квітів, щоб знову відчути коріння. Одного з тих ранків, коли все було однаково, незважаючи на те, що ніщо не виглядало так, як було колись, я відчула, що мене дратує та невимушеність, з якою птахи відвідували мій балкон. Тільки зіткнувшись з цим гнівом, я змогла переконатися, що це — голуби і що вони прилетіли піклуватися про своє гніздо. Вони дозволили мені побачити, як народжуються їх пташенята, і подарували мені хвилюючий період часу, який раніше я присвячувала наріканням. Щоранку, тільки-но прокинувшись, я йшла перевіряти, чи чудо сталося, чи вони вже вилупилися. Не усвідомлюючи цього, вони вирвали з мого будня шматок печалі. Вони народилися, і краса була не в їх маленьких тілах, а у всьому довкола. Вони цяпотіли із заплющеними очима, ніби вже знали і про голод і про любов, і хотіли скоріше насититися. Вони росли, повнилися пір’ям, і одного разу, коли я прокинулася, їх вже не було. Ці докучливі пташата, які прилетіли похвалитися своєю свободою, говорили мені про ніжність, ілюзії, терпіння і надії. За майже вісімнадцять днів я зрозуміла трохи більше про життя і про те, наскільки значущою є наша незначущість.
КВІТКА
Подивіться на свої руки, на мої, наші руки закривавлені від спроб видалити все, що завдавало нам біль. Проблема була не в шипі, а в тому, що ми жили з бажанням вирвати квітку.
* * *
Я віддаю всю свою крихкість,
щоб нагадати світові,
що незалежно від того, скільки ваги я візьму на спину,
квітка може прорости крізь асфальт.
* * *
Одного дня обійми врятують тобі життя, і це станеться тоді, коли ти зрозумієш, що вразливість — це вікно у душу до тих, хто готовий зводити для тебе мури.
* * *
Куди ти йдеш, коли втікаєш?
* * *
Які ж вони важливі, ті люди,
що тримають тебе за руку,
в той самий момент,
коли, навіть, ти не знаєш,
де твоє тіло.
* * *
Рана, яка завдає мені найбільшого болю, ніколи не знаходиться в моєму тілі.
ЗНАННЯ
Між нами —
шлях, прокладений швидко,
нерівний, складний,
який не пройти.
Я не вмію казати «прощай».
Часом я сильна, часом надто слабка.
Я не вмію тримати пусті в своїм серці місця,
хоча сил їх позбутись в мене обмаль,
на жаль.
Між нами —
занедбаний шлях,
віщує дорогу, яку ми ніколи не оберем,
але її існування нам не обірвати.
У ПОЛІ ЗОРУ
Як легко лишатися в полі зору, тепер, коли ніхто не дивиться в очі.
Детальніше про авторку та інтерв’ю з нею:
Сара Буо: «Поезія — це чудова соціальна мережа»
З іспанської переклала
Марина Сушко
