СОНЦЕ
Доброго ранку вам — волоцюги і покидьки!
Доброго ранку вам, безголові вершники!
Ті, кого — жартома або для екзотики —
Пустять до раю першими…
Наша війна не подарує похибки,
Наша любов усе пробачає зрештою.
Триста років ми ходили по темному.
Триста років ми вдавали нескорених.
Ми так зрослись із незручними темами,
як зростаються під землею корені.
І коли здається, що розбігаються демони —
на їхнє місце вже злітаються ворони…
Доброго ранку, праведники і пророки,
Військові хірурги і міські божевільні!
Ті, кого кинуто у жорна епохи
з неба, яке блищить у вікні катівні.
Я пам’ятаю ваші щедрі дороги,
Я розумію, що накази — дебільні…
На поперечині — біла пудра магнезії,
над стадіоном — панування акустики.
Сонце надії вітає гостей процесії,
вітер свободи губить відірвані ґудзики…
Мій народ — вартий своєї поезії,
мій народ — гідний своєї музики.
МАЛА ТОКМАЧКА
на нашій ділянці фронту
такий теплий початок осені
що хочеться вийти на двір
з бутлем домашнього вина
і гризти яблука
і рахувати жовті листки
і наповнюватися любов’ю
до цього світу —
його ваги і об’єму
але нехитре солдатське щастя
постійно доводиться
відкладати на потім
бадьорі плюсики
чи сумні хрестики —
у груповому чаті підрозділу
примушують телефон здригається
неназвані позивні
розчиняються в небі
коротке літо
впало з дерева
і тепер гниє у траві
ROLLING STONES
(paint it black)
за що ми воюємо?
ясна річ за що
за свої будинки з дитячими малюнками на стінах
за тих кого любимо і за те у що віримо
за спокій спальних районів і за тихий сон найрідніших людей
якось ввечері
під час телефонної розмови
вона сказала:
знаєш
я б хотіла тут залишитися
тут соціальні гарантії і виплати
впевненість у завтрашньому дні
до того ж у мене був час подумати
і я вирішила що не маю обмежувати свою особисту свободу
безкінечним очікуванням
я прагну бути відкритою світу хочу перетворюватися проявлятися розкриватися
тобто ти не повернешся?
я ще не вирішила
а діти?
вони підуть у німецьку школу вчитимуть мову
наступного дня він попросив командира
відправити його на промку — щоб поближче до пекла
але отримав відмову
тоді вирішив кинути все й повернутися у своє рідне місто
втім із цим було ще складніше
якщо тобі навіть не дають шансу красиво померти —
як жити далі?
сира осінь зривала шкіру з териконів
він заварив собі кави
увімкнув ролінг стоунз
хороша музика для такого моменту
подумав він і пофарбував усе в чорне
згадав пацана з житомира який так хотів потрапити в нашу бригаду
і втратив руку в перший день штурму
згадав мехвода який вивозив поранених посеред білого дня
три контузії десятки врятованих життів погляд голодного вовка
за що ми воюємо?
за черги на польському кордоні? за стійкість європейської демократії?
за лють генералів? за віру загиблих? за хрипіння у наших легенях?
за себе
за нього
за них
ранок човгає у брудних черевиках
перебинтований ландшафт випалює очі…
і крізь імлу він починає шепотіти:
як же я хочу пірнати у теплу глибину
купатися голим у цьому безмежному океані
як же я хочу нарешті дійти до себе!
як же я хочу нарешті пізнати своє справжнє призначення!
як же я хочу як же я хочу —
проявитися розкритися засяяти зсередини!..
що ти почуєш в глухому куті?
з ким ти ночуєш на цій висоті?
чорна земля на моєму взутті
чорна петля на чиємусь житті
чорний лелека літає вночі
буду мовчати
ти також мовчи
ВЕЧІРНЯ ШКОЛА
тепер я часто думаю про розчарування
про те що світ виявився зовсім не таким яким я його собі уявляв
про те що на кожну відкриту планету падає попіл зниклих цивілізацій
про те що кохання це пауза між короткими зустрічами
про те що кожна війна закінчується прогулянкою до цвинтаря
про те що цієї зими я лише тричі прокидався від того що починав падати сніг
про смак чаю про колір вітру про літери заховані у кишені до найкращих часів
коли я простягну Богу свій щоденник
він не дивитиметься
усі мої оцінки не здатні розповісти про глибину моєї необізнаності
і кожен прогуляний урок мені ще бодай раз відгукнеться
чи той хто першим добіг до фінішу — переміг?
і якщо мені будуть снитися солдати —
я навмисно плутатиму їхні імена
аби перехитрити усміхнену відьму з китайською газонокосаркою
і якщо до мене прийде твій син
скажу йому: я загинув під час обстрілу в оріхові
я воскрес на третій день і розучився літати
дякую тобі
дно водосховища
за те що відкрило свої таємниці
дякую тобі
лоно всесвіту
за те що ховаєш мою печаль
ФІНАЛЬНИЙ КАДР
сьогодні я бачив як помирає солдат
йому відірвало ногу на авдіївському коксохімі
військові медики
проводили евакуацію під мінометним вогнем
наклали турнікет
привезли на стабілізаційний пункт
намагалися запустити серце
британська репортерка джейн
фотографувала роботу лікарів
загальний план: доктор зі спини
крупний план: молоде обличчя бійця
не більше тридцяти —
зазначає вона
і продовжує знімати
фотографії мають розлетітися світовими змі
адже зараз всіх цікавить авдіївка
всі хочуть бачити
як прощається із життям
боєць сил спеціальних операцій
розірваний одяг з плямами свіжої крові
промінь сонця що розділяє операційну
на світлому боці
доктор говорить про ушкоджені ребра
і пробиту легеню
але продовжує маніпуляції
шансів на порятунок все менше
джейн рухається по темній стороні
шукає вдалий ракурс
медперсонал метушиться і заважає їй
зробити фінальний кадр
поїхали звідси
кажу я
і забираю її надвір
мовчки сідаємо в машину
здається вона трохи роздратована
здається я теж
одразу за блокпостом
раптово починається злива
Про автора:
Дмитро Лазуткін — поет, учасник бойових дій у складі 47-ї омбр «Маґура», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024).
Автор поетичних збірок «Бензин», «Закладка», «Будемо жити вічно».
Фото: Бенедіктас Янушевічус
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Українські книги про війну: 20 текстів, які варто прочитати
Вірші про війну, які сьогодні читають тисячі українців
Що почитати українською: великий гід сучасною українською літературою (2026)
