Сьогодні на запитання нашого часопису відповідає дипломат, мандрівник, письменник, колишній посол Литовської Республіки в Україні Альгірдас Кумжа. Отже, пане Альгірдасе, що робите на карантині? Пишете чи більше читаєте?
Ви, часом, не вмієте читати думки інших? Може, здалеку бачите, що я роблю? Річ у тім, що під час карантину я відчинив шафу, в якій десять років тримав “у тюрмі” українські книжки. Mинуло десять років, як я закінчив свою дипломатичну місію в Києві. За цей час я багато літав до Азії, особливо до Південної Кореї. Став майстром — маю чорний пояс — дуже старого корейського вчення, Куксандо називається. Написав три книжки, які оцінили читачі: про те ж таки Куксандо, про мої подорожі Тибетом. Третя книжка — про молоду жінку, яка перенесла дуже серйозну форму раку. Лікарі дали їй два місяці життя, а вона вже прожила вісім років. Вона розповіла мені дуже відкрито про все; люди плачуть, читаючи. Словом, минули роки, a дивовижні українські книжки чекали свого часу. Тепер настав час тихого читання. Я вперше прочитав дослідження Мирослава Поповича “Григорій Сковорода: Філософія Свободи”. Чудова книга! Потім — Іван Дзюба про Тараса Шевченка. Дивовижна інтелектуальна подорож довжиною сім сотень сторінок. Лише зараз я почав усвідомлювати, наскільки геніальним, сміливим та неповторним був великий пророк. “Ластівки над Россю і над Німаном” Дмитра Чередниченка — лірична, ніжна поетична збірка. Дмитро, сам того не знаючи, вчить литовців любити свою країну.
І скільки ще шедеврів у тій шафі! Але відчуваю, що карантин закінчується…
