У луцькому видавництві «Вежа-Друк» побачила світ поетична книжка Петра Паливоди «Проти часу».
Паливода П. Проти часу : поезія / Петро Паливода. — Луцьк: Вежа-Друк, 2021. — 148 с.
Петро Паливода — знаний автор і перекладач, відомий і нашим читачам: на шпальтах часопису не раз друкувалися його поезії і переклади з есперанто й німецької. Окрім того, пан Петро разом з колегами долучився до великої і важливої роботи — перекладу українською книжок шведського журналіста Калле Кнійвіля «Крим наш. Повернення імперії» та «Люди Путіна. Мовчазна більшість Росії».
Поезії Петра Паливоди друковані в багатьох виданнях і різними мовами: українською, есперанто, німецькою, хорватською, італійською. «Проти часу» ж — своєрідне «вибране» поетичної творчості, що його уклав сам автор.
Кожен поет знає, як нелегко народжуються вірші, і як часом важко (хоч і необхідно) відмовляти деяким творам у праві з’явитися перед читачем. Тому варто наголосити, що випадкових рядків у збірці немає: добирав їх автор ретельно й зважено.
Розділ «Поезії» займає більшу частину збірки. До нього увійшли нові й старіші авторські вірші. З огляду на назву книжки можна було б очікувати значної уваги до категорії часу. Проте насправді саме часу відведено не так багато місця. Вірш «Маятник» став своєрідним епіграфом до всієї збірки:
Туди — сюди,
туди — сюди.
Я зупинюся —
зупиниться час,
від мене залежить,
чи буде завтра,
а вчора —
у скрипі мого ланцюга.
Моя рівновага —
смерть.
Далі про плинність цієї абстрактної субстанції ідеться у вірші «Час», побіжно згадується в «Атлантиді» («Який безжальний часу ураган, / Змітає все, не залишає сліду»), і, мабуть, на цьому все. Тож можна сказати, що «рух проти часу» — радше відчуття, ніж артикульоване поняття.
З другого боку, можливо, автору йшлося про те, щоб не намагатися підлаштуватися під час/сьогодення, залишатися собою і висловлюватися своїм способом (що, треба зазначити, у нього чудово виходить). Якщо поглянути на збірку через таку призму, назва стає зрозуміла й цілком виправдана.
Звичайно, значна частина поезій присвячена одному з найсильніших людських почуттів — коханню, яке не лише не має імені, а й осліплює так, що «куди мені йти, сліпому — не бачу», але разом з тим наповнює життя і надає йому сенс, бо:
На світі не живу даремно, поки
Зову тебе, ненавиджу, кохаю.
Важлива тема поезії Петра Паливоди — намагання зрозуміти й осягнути людське єство, пірнути в його глибини й збагнути нарешті: хто ж я такий і що таке ми — люди?
Саморефлексії героя автор показує за допомогою погляду в дзеркало:
чоловік подивився
в люстерко
і промовив до себе
несхожий
(«Ототожнення»), а також:
чому ти завжди сумний
мій дзеркальний двійнику
усміхнись
ти бачиш
я вже усміхаюсь
(«Двійник»).
А навколо кожного з нас — велетенський світ, у якому так легко згубитися, втратити своє самовідчуття, здатися на волю часу й плисти з ним, не намагатися рухатися проти його течії…
я загубив себе в натовпі
на виході із метро
бо завжди був трохи роззявою
до того ж таким неслухняним
ну як за таким услідкуєш
я довго гукав і штовхався
але надаремне
а потім хтось нібито бачив
такого собі чоловічка
із натяком на животик
з мішками попід очима
і майже без шевелюри
стояв він як завжди самотній
казали мені що це я
напевно це так і було
та я не признався
можливо знайдеться кращий
Шукаючи себе, людина має повернутися до свого коріння, згадати, звідки вийшла. Не дивно, що батьківщина та Батьківщина — теж важливі теми поезії Петра Паливоди. У збірці «Проти часу» ми знайдемо вірші про рідну школу, село, де поет зараз живе, і трохи ширше — свій регіон Вишгородщину, Волинь, де народився, рідний серцю кожного українця Київ і, звичайно ж, про Україну:
Заспівай від душі в повен голос,
Благодать знову зійде на тебе.
Під блакиттю осяяним небом
Наливається золотом колос.
Перекладацький хист Петра Паливоди знайшов своє відображення у поетичних перекладах, що складають другий розділ книжки. Тут уміщено переклади з німецької, іспанської, російської, але найбільше — з есперанто, палким ентузіастом якої пан Петро залишається вже багато років.
Очевидно, що збірка «Проти часу» демонструє не весь поетичний і перекладацький доробок автора. Але цю творчу скромність і прагнення показати читачеві не геть усе, аби побільше, а тільки найкращі, найглибші, найхарактерніші поезії можна лише привітати.
І побажати наснаги й натхнення на нові, не менш якісні та вишукані твори, що увійдуть до наступної книжки.
Володимир Криницький
