Австрійський філософ та історик Карл-Маркус Ґаусс видав цю книжку 1997 року. Переклад українською з’явився лише два роки тому. Читаючи книжку у 2020 році я, після майже 15 років життя в Австрії, не раз ловила себе на думці, що не дуже щось і змінилося з того часу. Настрої європейців і австрійців зокрема щодо чужинців, мігрантів, вихідців з Балкан, Європейського Союзу залишилися незмінними. Хоча Австрія вже давно не є східною опорою Шенгену і Євросоюзу.
Ґаусс К.-М. Європейська абетка / Пер. з нім. Ю. Прохаська. Чернівці, Видавництво 21, 2017.
Цікава ця книжка в українському перекладі ще й тим, що її не так просто перекласти. І не лише тому, що важко знайти переклад на певну літеру українською для поданого поняття “європейської абетки”, як от для А – Auswanderung (Еміграція). А ще й тому, що деякі поняття взагалі не перекладаються, як от німецьке Heimat – і не зовсім батьківщина, і не зовсім рідна земля. Тому величезна похвала перекладачеві – це справді майстерний переклад.
Хоча автор цієї “абетки” австрієць, він здійснив спробу загального огляду європейської сучасності й тотожності, спробу показати всі сильні й слабкі боки, болючі й невиліковні рани європейців як у світогляді та самоідентифікації, так і в політичній та економічній проблематиці.
Велика частина цієї книжки присвячена Балканам – адже це були саме роки після югославських воєн, які дуже змінили Європу.
Двічі в книжці згадуються українці: слово на літеру С – czovnyky – про дрібний бізнес у вигляді купівлі-перепродажу в 90-ті. Вдруге – коли йдеться про мови й російськомовність українського населення.
Немало уваги автор приділяє темі національної приналежності, націоналізму, самоідентифікації, і звичайно ж, у центрі роздумів – проблема європейської спільноти з її потенційними можливостями, перспективами, перевагами, вадами й загрозами. Цікавий факт розкриває автор вже на початку своєї книжки (з нього читачеві легко відчути погляди автора й тему самої книжки): найбільше бурґенляндців (населення східної федеративної землі Австрії) проживає не у столиці Бургенлянду, і навіть не у Відні, а в Чикаго. І згадується цей факт у контексті негативу щодо мігрантів зі Сходу, який, як на мене, і далі зростає з року в рік.
Цитати, які мені найбільше сподобалися:
“Границя – не винахід людей при границі, а вигадка центральних апаратів. Оселя влади – у центрі, і вона силкується довести свою присутність власне там, де найвіддаленіша – на окраїнах… і нерідко по обидва боки кордону співають тих самих пісень, хоча й різними мовами, пісень, яких в обидвох центрах давно вже ніхто не знає…”
“Heimat може пересуватися разом з тим, хто покидає місце дитинства, і її може втратити той, хто залишається”.
“Югоностальгіка, на відміну від нацистів, зневажають не за те, що він колись був расистом, а власне за те, що він не хоче ним бути сьогодні”.
“Нерозривний зв’язок між владою і мобільністю відлунює також у військовому понятті «мобілізація». Тим-то не має дивувати, що це слово, яким зазвичай починається війна, вистачало тільки трішечки змінити – [мобільність] – і от уже наказ бути готовим померти перетворюється на обітницю здобути свободу…”
“Націоналісти – це якраз сьогодні чомусь завжди оті малі, які ще виборюють свої права, але ніколи не великі, що їх уже собі запевнили”.
“«Або Європа матиме одну мову, або Європи не буде», – сказав один публіцист, але насправді все навпаки: або Європа матиме багато мов, або небагатьма вчитиме нас варварства”.
Уляна Добріка / Добра книжка
Про книжку від видавця: У “Європейській абетці” Карл-Маркус Ґаусс доти іронічно перевертає з боку на бік понад 30 понять, поки вони не зрадять свого прихованого значення – це справжній підручник для скептичних європейців. Запрошення до мандрівки континентом, незвіданішим і суперечливішим, ніж підозрюють ті, хто невпинно про нього розводиться.
“Абетка – це відкриття, це просування буквами до значень, смислів, мови, це шлях доступу до інформації, це в якийсь момент збагнути все і дивуватися, як не бачив (-ла) очевидного раніше. Абетка – шлях до комунікації. Це коли територія незвідана стає звичною і пізнаною. Саме такою є і ця абетка. І відкриває вона Європу incognita” (Інґа Кейван).
“Втім, це лише одна сторінка невпинної європейської еміґрації, такої потужної та тривалої, що вона змінила обличчя не тільки самої Європи, а й цілого світу. Інша розгорталася й розгортається тут, бо відколи існує Європа, вона постійно перебуває в русі. Історія європейських переселень уже на зламі античності й Середньовіччя така багатогранна, що всі її народи без винятку завдячують своє існування саме змішуванню, адже кожен з них виник унаслідок ненастанного взаємопереплетення місцевих і прибульців, завойованих і завойовників. Саме в ті народи, що так схильні виводити своє походження з героїчних прачасів і милуватися своїм відображенням у мітах про кров і расу, влилося стільки прерізних етносів, що їхнім проповідникам-народовцям, якби їхній запал не був позначений печаттю глупоти, від цього усвідомлення залишилося б хіба що кинутися в запаморочливу відхлань ненависті до себе. Людський обмін, який у краях Європи ніколи не припинявся, здебільшого був спричинений несприятливими умовами, голодом, релігійними конфліктами; і все ж оце велике переселення, у яке люди вирушали не в пошуках пригод на свою голову, а сподіваючись вирватися зі скрути, в історичній перспективі раз у раз ставало каталізатором духовного, культурного, економічного розвитку” (Карл-Маркус Ґаусс).
