Яка насправді вона, романтична любов?

За дитячою повістю Вітаутаса В. Ландсберґіса «Любов коня Домінікаса»

Більшість дитячих книжок я купую в інтернет-магазинах і часто вирішальним у виборі є якщо не ім’я автора чи видавництво, то сама назва твору. Так було з «Любов’ю коня Домінаса» литовського письменника Вітаутаса В. Ландсберґіса.

Любов у різних її проявах – це те, заради чого живуть усі герої книжки, всі тварини, яких на своєму життєвому шляху, у своїх мандрівках і в снах зустрічає кінь Домінікас. Деколи автор зображає цю любов романтично, іншого разу – пародіює романтичні мрії своїх персонажів. Але щоразу і дитячий, і дорослий читач усміхатиметься, коли читатиме про любовні пригоди і мрії героїв книжки.

У кого ж міг закохатись красивий білий кінь Домінікас? У тендітну, примхливу і трохи самозакохану Волошку.

Зустрівши свою кохану, Домінікас забуває про пустотливі ігри з жабами на луках і про безтурботне життя загалом – тепер він ні на крок не відходить від Волошки, зігріває кохану своїм теплом, складає для польової квітки любовні вірші, виконує всі її забаганки.

Останнє бажання Волошки напередодні зими було таким: нехай Домінікас помандрує на її Батьківщину – в Африку, і передасть вітання її далеким родичам.

І ось з приходом перших холодів Домінікас вирушає в мандрівку. У пошуках волошкової луки Домікас переходить цілу африканську пустелю, зустрічає нових друзів, знайомиться з різними поглядами і світоглядами: каравани верблюдів, які думають лише про фінансове збагачення; мавпочку-актрису, яка все життя те й робила, що кривлялась і не могла зупинитись, стати знову собою; бегемотика Нікодемоса, який дитиною залишився сиротою, і вижив завдяки підтримці з неба, яскравому світлу, що говорило до нього і дало сили і наснаги жити, тож тепер одне з улюблених занять Нікодемоса – медитування перед волошковою лукою; і насамкінець – сім’ю дуже спокійних слонів, які ніколи не знали турбот, клопотів чи переживань.

Звичайно ж, Домінікас віднайшов і волошкову луку, і вразив усіх африканських родичок своєї коханої вихованістю та добрими манерами:

«– Який чемний кінь…
– І як він культурно оце нас усіх нюхає…
– І не зриває і не поїдає нас, мов якась жирафа…»

Гумор в історії про коня Домінікаса – дуже особливий, тут і гра слів, і біблійні цитати до різних кумедних або не дуже веселих пригод, абсурдні порівняння і багато іншого.

Наостанок хотіла б процитувати мій улюблений уривок із книжки – про іншу любов, не Домінікасову. А саме – про романтичні мрії корів, що паслися на луці в Домінікасовому сні. Той сон є гарною пародією на дівочі мрії про романтичне кохання, заморських принців і вже про зріле жіноче щастя в сімейному житті:

«І снилося коровам, що ось-ось надійдуть Зелені свята, і тоді їхні роги господар прикрасить найкращими польовими квітами й вінком з волошок. І вони вже уявляють, як, піднявши квітчасті голови, ітимуть гордо нога за ногою проз сусідній луг биків, що ревуть і ратицями кóпають землю. І підведуть оті бики свої кров’ю налиті очі й перестануть ревіти, завидівши таку красу… І мріяли корови, що одного дня прийдуть ті бики свататися в їхній хлів, і вони хоч-не-хоч змушені будуть виходити за тих биків заміж. Одна-друга романтична корова, звісно, снуватиме собі всілякі таємні сподівання вийти заміж за якогось підприємця верблюда чи хоча б уже за африканського беремотика Нікодемуса, але таке вже коров’яче життя корів – у ньому на мрії місця залишається обмаль. І розуміють корови, що ніде не дінуться – доведеться виходити за понурих ревучих биків… Але потім вони діждуться красивих теличок і бичечків, і тоді одного красивого сонячного дня вони зрозуміють, як усе-таки добре, що не вийшли вони ні за бегемотів, ні за верблюдів, а обрали своїх сусідів – чорноробів, мовчунів биків, які мало балакають, але роблять багато… А які в них великі серця!..»

Дитячі казки закінчуються добре. Любовні пригоди коня Домінікаса теж закінчуються добре – навесні він засіває луку насінням своєї коханої волошки і знову все літо проводить з нею, подарувавши в новий день народження своїй коханій ім’я Мрія.

Насамкінець хотіла б ще відзначити гарний переклад з литовської Дмитра Чередниченка і дуже веселі та яскраві ілюстрації Надії Дойчевої-Бут.

Уляна Добріка

На чільній світлині: Українське видання книжки «Любов коня Домінікаса» та ілюстрація литовської художниці й письменниці Сіґуте Ах з оригінального видання / Колаж Оляни Рути