Юлія Лістовська. Possession

Наскільки виправданим буде присвяти своє життя – вельми посереднє і безлике, як вам здається – вивченню чужого – величного і непересічного, як здається іншим? Для молодих літературознавців – Мот і Рональда – покрокове відтворення біографій інших є усвідомленням свого шляху та єдиним виправданням власних невдач; лише схилившись над чужими листами вони відчувають спокій і жагу. Особливо, коли випадково знайдений аркуш паперу є ключем до сенсаційної історії, яка враз може возвести обох на щаблі професійного визнання та вивести із тіні книжкових стелажів.

У романі не може не йтися про кохання, інакше це значило б поставити під сумнів саме визначення «романтичного роману», яким наділила свій magnum opus Байетт. Автор прописує свій твір на класичному каркасі взаємостосунків між чоловіком та жінкою, але завжди щось лишає поза коханням…Французькі легенди та бретонська природа додають цьому почуттю рідкісний шарм і бережуть від посередності, а згодом із тла перетворюються на завершальний штрих.

Однак, героєм, який полонить вас та оволодіє думками, лишається сам Роман. Він як місто, у якому ви опинилися вперше – водить вас дивовижними вулицями свого сюжету, інколи лишає на самоті, але все частіше заглядає з вами у вікна чужого життя. Роман наступає на вас, як тінь готичного собору –ви можете бути налякані поглядом його химер, зачаровані дзвонами, засліплені вітражними колоритами, але не можете опиратися, коли соборні шпилі, що рвуться далі, ваблять ваш погляд.

Врешті, Байетт дозволяє своїм героям відчути, що всі листи прочитані, а алюзії знайдені, але епілог лишає тільки для читачів. Однак, ви не можете бути цілком впевнені, що прочитавши книгу, вам відкрилося все. Неможливо позбутися враження, що автор щось лишив собі, а нам дав лише тонкий натяк. Байетт відкриває відповіді і приховує загадки, щоб змусити вас перебувати в сюжеті, коли остання сторінка вже перегорнута. І чи не є це тим моментом, коли книга володіє читачем, адже завжди щось лишається поза текстом…