19 грудня 2019 року в Посольстві Швеції в Україні Галині Кирпі вручили Орден Полярної зірки.
***
У тому, що я опинилася в цій ситуації і тепер страшенно хвилююся – насправді «винна» одна людина. Це Ольга Сенюк. Наш неперевершений Майстер художнього перекладу зі скандинавських мов. І «вина» її давня – тягнеться відтоді, як побачила світ «Сага про Єсту Берлінга» Сельми Лаґерлеф українською мовою. Отак 1971 року я відкрила для себе шведську літературу. І була то не книжка для дітей, а дивовижний класичний роман.
Думаю, якби той переклад був поганий, цього й не сталося б. Розкішне мовне дихання твору зачаровувало і вражало. Мабуть, тоді я усвідомила, як важливо дослухатися до мови і що таке магія слова, коли ти берешся за перо. Але далі були все нові й нові відкриття. І було ще навіть далеченько до того часу, як я наважилася піти до Ольги Сенюк по благословення на вивчення шведської мови. І вона мене спитала навпростець: «Яка в тебе мета: навчитися говорити чи навчитися перекладати?» І я відповіла: «Навчитися перекладати. Так гарно, як ви».
Вона усміхнулася і сказала: «Тоді читай гарні переклади і вчися. Кожен вчиться сам». Згодом Ольга Сенюк була першим моїм рецензентом.
Тепер між першим моїм перекладом веселої казки Яна Екгольма «Людвігові Чотирнадцятому – ура, ура, ура» і щойно виданим перекладом книжки листування Астрід Ліндґрен і Сари Швардт «Твої листи я зберігаю під матрацом» відстань у 30 років. Я не знаю точно, скільки там перекладених книжок, ніколи їх не рахувала, бо вірю в те, що «творчість – не кількість наших книжок, творчість – то стан нашої душі».
Шведська дитяча література, де є імена Марії Ґріпе, Астрід Ліндґрен, Єсти Кнутсона, Ульфа Старка, Барбру Ліндґрен, Оке Гольмберґа, Рус Лаґеркранц, Свена Нордквіста, Еллен Карлсон – щаслива література. Та не менше щастя – спілкуватися з мистецьким словом. До того ж письменики, яких я вибирала, великодушно дарували мені натхнення на власну творчість.
Дитячі письменники мовби воскрешають дитинство. Не лише своє. А багато-багато дитинств. Астрід Ліндґрен називала дитинство «втраченим раєм» і поверталася туди раз по раз, як писала свої книжки. Тепер ми знаємо, що це шедеври. Ця геніальна письменниця виймала по краплині, як із бездонної криниці, спогади свого дитинства, і перетворювала їх то на сміх, то на сльози, то на радість, то на смуток. Одне слово – на літературу.
У Слові, виголошеному на отриманні медалі Ганса Християна Андерсена у Флоренції 1958 року Астрід казала: «Мабуть, так і повинно бути з тими, хто пише для дітей. Треба самому стати дитиною. Не можна свідомо сидіти й вигадувати, як то було. Треба цілком зануритись у власне дитинство й усією своєю душею пригадати, який тоді був світ, як він пахнув і як сприймався, і над чим ти сміявся і від чого плакав, бувши дитиною».
На щастя, такі дитячі письменники, як Астрід Ліндґрен, не розучилися плакати, коли навіть стали дорослі. У книжці «Твої листи я зберігаю під матрацом» є цікавий епізод: Астрід Ліндґрен подарувала Сарі Швардт збірку казок «Сонячна галявина». До речі, то – збірка найсумніших її казок. У цій символічній назві – «Сонячна галявина» – певно, криється метафора дитячого щастя. Сара Швардт дякує за книжку й пише: «Як же я плакала, коли читала». Астрід їй відповідає: «Якби ти знала, як я плакала, коли писала». Від себе я додала б: «Якби ви обидві тільки знали, як я плакала, коли перекладала». Мабуть, все-таки дуже важливо, щоб книжка нікого не залишала байдужим.
Думаю, без Астрід Ліндґрен, не було б і Ульфа Старка, й Барбру Ліндґрен. Ідеться не про те, що хтось у когось щось запозичував. А коли й запозичував – то хіба одне-однісіньке правило: «…я можу навчитися добре писати, коли стану собі найсуворішим критиком» (Люсі-Мод Монтгомері). Отже, йдеться лише про самовимогливість, глибоке знання мови і вироблення свого художнього стилю.
Мені легше було б сидіти за письмовим столом, писати і перекладати, аніж говорити. Тим паче про себе.
Звісно, я хвилююся. Звісно, я зворушена. Звісно, я вдячна. І, звичайно, я не тільки «звинувачую» Ольгу Сенюк. Я безмежно вдячна їй за підтримку на спільній нашій перекладацькій ниві.
Також дякую видавцям – передусім Олегові Жупанському, що першим проклав дорогу до українського читача моїм улюбленим Марії Ґріпе, Єсті Кнутсону, Барбру Ліндґрен, Кристіні Фалькенланд, а також Турмуду Гауґену, Бенні Андерсену та Кнутові Гамсуну.
Дякую Видавництву Старого Лева, завдяки якому маємо нині цілу полицю чудових повістей Ульфа Старка, дякую видавництву «Богдан» у Тернополі, завдяки якому тепер українські діти називають своїх котів Фіндусами, видавництву «Рідна мова» в Києві за дедалі кращі та кращі видання Астрід Ліндґрен, і наймолодшому з видавництв із запахущою назвою «Крокус» у Харкові – за неймовірну любов до шведської дитячої літератури.
Дякую шведським письменникам, завдяки яким я могла проходити справжню літературну школу. А також усім добрим людям, яких я не знаю і вперше сьогодні бачу, але завдяки яким сьогодні я тут.
Особлива подяка – Посольству Швеції в Україні та Надзвичайному і Повноважному Послу панові Тобіасу Тибергу.
День справді знаковий – і не лише тому, що у нас святкують Миколая, а тому, що сьогодні 100-річчя геніального нашого Миколи Лукаша. І, мабуть, щось у цих збігах таки є…
Галина Кирпа
Фото Оляни Рути
