Чистий, як совість сама
До роковин Петра Короля

Була в нас із Петром домовленість: як тільки хтось із друзів до нього завітає, то Петро й надиктує йому своїх нових віршів, а тоді ті записи надішле мені. Надиктує, бо останнім часом зір його так катастрофічно погіршився, що не міг він сам писати й ходити. Тож і на заняття літоб’єднання приїжджав, коли було з ким.

Збереглося кілька зошитів із віршами для дітей, записаними різними почерками. Як хотілося б, щоб знов пролунав телефонний дзвінок і почувся оксамитовий, трохи хрипкуватий голос його: “Запишіть, будь ласка, кілька віршиків”… Хвалити Бога, збереглося їх таки чимало.

ЧИТАЙТЕ ВІРШІ ПЕТРА КОРОЛЯ НА ДИТЯЧІЙ СТОРІНЦІ

Рукопис Петрової лірики вдалося роздобути завдяки старанням Ольги та Івана Майбород, Володимира Забаштанського та Василя Герасим’юка. Так і було скомпоновано посмертне видання з двох книжок – однієї для дорослих і другої для дітей. Хай це видання не розкішне, зате воно збереже творчий доробок талановитого поета, віртуозного майстра милих, дотепних, запашних віршів для найвимогливішого читача – дітей. На цьому жанрі акцентував і Володимир Забаштанський, даючи Петрові Королю рекомендацію для вступу до Спілки письменників України (29 серпня 1993):

“Заплатив свою ціну за правду і Петро Король. У 70-х роках молодого поета, студента 3-го курсу філфаку, інваліда 1 групи на зір, лише за те, що 22 травня пішов до пам’ятника Тарасові Шевченку, виключили з Київського університету. Далі висновки не забарилися: не друкувати як неблагонадійного. Ні відкритої, ні прихованої антидержавної крамоли у віршах Петра Короля не було. Його невидані поезії і ті, що видрукувані досі в періодиці, відзначаються передовсім щемкою синівською любов’ю до рідної землі, тонким ліризмом, виразною пісенністю, але навіть таким невинним поезіям на самому злеті підтинали крила, щоб слово не набрало тієї висоти, яку могло б набрати. Про Петра Короля, мабуть, треба сьогодні говорити швидше як про поета, що пише для дітей. Тих кілька збірок для малят, що вийшли у “Веселці”, переконують: Петро Король має рідкісний дар – дивитися на світ дитячими очима. Нелегке було його життя, перепало йому в ті часи, але він не зламався, він був мужній і чистий, як совість сама. Від самого початку діяльності літературної студії “Кобза”, якою мені випало керувати, Петро Король протягом дванадцяти років був її першим старостою. До речі, саме він був ініціатором цієї студії, придумав її назву – “Кобза” – і активно залучав до її роботи своїх ровесників, молодих тоді поетів, імена яких нині відомі не тільки літературній громадськості – Іван Царинний, Василь Осадчий, Таїсія Шаповаленко, Василь Герасим’юк, Людмила Таран, Олександр Астаф’єв, Наталка Білоцерківець, Олексій Микитенко та інші”.

Останні роки він відвідував літературне об’єднання “Радосинь”. Твори його друкувалися в “Живій воді”, альманасі “Радосинь”, журналах “Барвінок”, “Малятко”, “Соняшник”, “Дошкільне виховання”. Їх переписували, читали дітям, використовували на уроках. Він радів, що його вірші вміщено в посібнику “Андрійкова книжка”. Після республіканської приймальної комісії телефоную Петрові: “Прийняли. Залишилося затвердити на президії”. Він тішився, мов дитя. Безпосередньо й щиро. А за кілька днів сповіщав телефоном: “Підготував ще вам зошит своїх віршів – записали тут мені. Але ось хтось надійде, я звірю й цими днями надішлю”. Та несподівано життя його урвалося. Так того зошита я й не дочекався…

Важкий був у нього хрест. Хай же буде земля йому пухом. Пам’ятаймо його. У своїй рекомендації до СПУ я писав йому 28 серпня 1993 р.: “Коли б видрукувати усе, що він написав, то був би гарний посібник виховникові дитячого садка. Віриться, що цього дочекається і автор, і виховник”. Хотілося б, щоб так справді сталося.

Дмитро Чередниченко

  • 24
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    24
    Shares