Україну втретє відвідав справжній класик норвезької літератури Ерлінг Кіттельсен.
Поет, драматург, дослідник, перекладач – ця дивовижна людина має багато іпостасей, і в жодній не пасе задніх.
Ми зустрічаємося 10 травня рівно опівдні на Майдані Незалежності «біля великої скляної сфери». Літній чоловік з сіро-сивим волоссям, у звичайних джинсах і картатій сорочці, з наплічником. На руці – плетений зі стрічечок синьо-жовтий браслетик.
Ідемо в найближчу кав’ярню випити кави. Я найперше питаю, чи подобається йому в Україні.
– Дуже подобається, – відповідає. – Світло і сонячно, дуже добрі люди. Я тут зустрічаю дуже багато цікавих людей.
Питаю, чи не стомився від активного спілкування.
– Анітрохи! Мені це дуже цікаво.
Розповідає, що в Україні вже двічі бував до цього, приїздив на Форум видавців у Львові, а цього року відвідав фестиваль «Ї» у Тернополі, де презентував книжку своїх поезій в українському перекладі Вікторії Рудич.
Ерлінг у багатьох країнах світу шукає своїх однодумців – дослідників і любителів міфології різних народів. У Києві познайомився з професором Юрієм Мосенкісом, і покладає великі сподівання на співпрацю з ним.
Я читав, що норвежець відвідував Кавказ. Питаю, як це сталося і що його там зацікавило.
– Мене запросили в Кабардино-Балкарію з нагоди презентації перекладу балкарською мовою моєї поеми. Там я познайомився з аланським епосом про богатирів-нартів. З’ясувалося, що можна провести багато паралелей між оповідями про нартів і скандинавськими «Еддами». Ці порівняння страшенно цікаві. Я знаходжу спільне в епосах нордійців, балтійських народів (Ерлінг дуже цікавиться фольклором латишів і литовців, багато уваги приділив вивченню латиських дайн і навіть написав на їхній основі поетичну книжку), кавказьких. А Україна, виходить – якраз на роздоріжжі всіх цих паралелей. Цікавить його культура саамів (я згадав про переклад кількох віршів саамської письменниці Хеге Сірі) – питає, чи могли б ми разом попрацювати з деякими саамськими текстами, що їх він перекладав би норвезькою, а я українською. Це було б чудово.
Мене цікавить, чи знають норвежці щось про Україну, нашу культуру, чи доходять до них наші книжки. Скрушно хитає головою, – мовляв, ні, мало знають. Усе, що стосується колишнього Радянського Союзу, для звичайного норвежця розклалося на країни Балтії, які вже доволі близькі й знайомі, та Росію. Інших країн майже не видно й не чути.
– Ми стежимо за подіями в США, навколо Балтики, у Данії і Німеччині. Але все, що за межами цього, здебільшого залишається поза нашою увагою.
Під вухо кричить музика з колонки, так що ми часом погано чуємо один одного й доводиться повторювати цілі речення. Навколо сигаретний дим. Питаю, чи видно, що в нашій країні точиться війна. Я знаю, що не видно. І він з цим згоден. Ні в Києві, ні в Тернополі війни не видно.
Офіціантка якимось безпомильним чуттям розпізнала в Ерлінгу іноземця, зразу від порогу звернулася англійською. Ще цікавіше, що і в мені розпізнала не іноземця, і звернулася українською, хоча з колегами говорила російською. Кажу про це Ерлінгу й питаю, чи немає у норвежців побоювань, що англійська невдовзі витіснить норвезьку?
Це можливо, на жаль, каже він. Добре, що норвежці поки що не говорять між собою англійською, але складається враження, що до цього недалеко.
Нещодавно я читав, що ісландці бідкаються: теперішня молодь може бути останнім поколінням, яке послуговується ісландською мовою. Здається, кількість носіїв норвезької мови ще не критична для загрози її існуванню, але це точно мова з групи малих, яким важко буде довго протриматися.
Людиноптаху
ми кинемо тебе
у прірву
ти полетиш?Ерлінг Кіттельсен
