Як норвежці сімейні саги пишуть: «Моя боротьба» Карла Уве Кнаусгора

Не знаю, як вийшло, що шеститомний роман Карла Уве Кнаусгора “Моя боротьба” не тільки не перекладений українською, а навіть не рецензований і згадки про нього трапляються хіба в перекладних статтях.

Karl Ove Knausgård. Min kamp. Oslo: Oktober, 2009. 434 S.

Це особливо дивно, зважаючи на феноменальне поширення цього твору світом, майже неймовірний для норвежця загальний наклад, кількість мов, якими “Мою боротьбу” вже перекладено, кількість премій, які одержав автор, кількість захоплених рецензій, і взагалі – всього. Карл Уве Кнаусгор – чи не найвідоміший норвезький письменник сучасності. Ну, може після Ю Несбе.

У кожному разі поговорити про роман “Моя боротьба” варто. Хоча б тому, що це не зовсім звичайна література. Може, це навіть не зовсім література. Принаймні дехто з дійових осіб роману вважає, що краще було б Карлові Уве не писати цього. Чи взагалі не народжуватися.

“Моя боротьба”. Норвезьке видання
Отже, перша книга “Моєї боротьби”. Складається вона з двох частин. Це – все, що можна сказати про структуру твору. Немає розділів, немає підзаголовків, немає, власне, змісту. Хтось із американців написав, що це антинаратив. Можливо. Але тут є і наратив, і антинаратив, і сюжет, і антисюжет. Підозрюю, що до шостого тому сюжетні лінії таки розвидняються, хоча так далеко я ще не сягнув.

Перша частина – переважно про дитячо-підлітково-юнацькі роки Карла Уве Кнаусгора і його складні стосунки з батьком. Батько працював учителем в школі, на роботі його всі любили, але вдома він був зовсім не теплим і добрим, особливо до свого молодшого сина. Зауважте: це ми говоримо не про персонажа роману, а про реального батька реального хлопця. Тут читач дізнається про не надто щасливе шлюбне життя батьків головного героя, їхнє тривале розлучення, як це вплинуло на самого підлітка, як жилося йому під одним дахом з батьком і як не хотілося під той дах повертатися.

Друга частина несподівано починається оповіддю вже дорослого Карла Уве – як він отримав звістку про батькову смерть і разом зі старшим братом їде старого ховати.

“Прочитавши тридцять сторінок цього шеститомника, я вже бачив, що взявся читати щось досконале. Це геніальний твір”.

Ю Несбе

За кілька останніх років батько перетворився на алкоголіка, хату своєї матері перетворив на справжній свинюшник і помер за доволі загадкових обставин. Додайте до цього, що бабуся хлопців хворіла вже, либонь, на якусь форму хвороби Альцгеймера, бо часто ходила до вітру, до самого вітру не виходячи, могла кілька разів спитати те саме, а відповіді так і не усвідомити, і мала інші приємності пізнього літнього віку.

Вирішивши вичистити й вимити все, що загидив батько перед смертю, хлопці засукали рукави й узялися до роботи. Прибирання в хаті бабусі й дідуся супроводжується тривалими роздумами Карла Уве, а один спогад особливо цікавий подробицями спілкування і написання інтерв’ю з чи не найвідомішим норвезьким поетом Улавом Гауґе. Кнаусгор описує, як невдоволено поет їх прийняв у своєму домі, якою напруженою була атмосфера в кімнаті, поки тривала розмова, яким непривітним здавався поет, і як він розкрився під кінець візиту. Зрештою, матеріал про Гауґе самому поетові сподобався саме тим, що Карл Уве нічого не прикрашав, не став через повагу до авторитету щось приховувати, а чесно написав усе, що відбувалося і відчувалося. Саме цю чесність Гауґе оцінив і не раз згадував потім. Тоді ж, до речі, приятель Карла Уве Асб’єрн Єнсен зняв широко відомі зараз фото Улава Гауґе.

Еспен Стюелан, Улав Гауґе і Карл Уве Кнаусгор в Ульвіку. 1991 р.
Фото Асб’єрна Єнсена.

Карла Уве можна багато в чому звинуватити й багато чого йому закинути. Мовляв, навіть назва “Моя боротьба”, яка перегукується з твором відомого письменника Адольфа Гітлера, – провокація, розрахована на епатаж і галас навколо книжки. Той самий розрахунок можна побачити і в нещадному викритті інтимних подробиць життя своєї родини для широкого загалу.

Але хіба не кожен письменник розраховує, що його книжка викличе жвавий інтерес і цікавість публіки? І хіба не одне з головних завдань письменника – зацікавити читача? Очевидно, що Кнаусгорові це вдалося.

З іншого боку, показуючи всім темні або сірі частини свого сімейного життя, Карл Уве не часто вдається до відвертої чорнухи. Скажімо, якби Кнаусгор був Манкелем, то не обмежився б епізодом, де його бабуся встає зі стільця, а під її ногами залишається калюжка сечі, якої вона навіть не помічає. Кнаусгор-Манкель розписав би цю калюжку не на одну сторінку, розглянув би її з усіх боків, може, навіть довів би читача до вомітусу.

Карл Уве Кнаугор. Фото: Вікіпедія
Кнаусгор-ідеаліст або поет взагалі не згадав би про цю прикрість, залишивши нам тільки світлий образ своєї бабуні, яка трохи згубила стріху від усього, що їй довелося пережити.

Кнаусгор же реальний дозує все, показує все, віддає все, намагаючись не переборщити. Ми, звісно, не знаємо, чи зовсім чесний з нами письменник. Але ось що: родичі й знайомі на нього образилися – значить, їх зачепило те, що він написав. При цьому до суду його ніхто не потягнув – отже, не збрехав. Він міг дещо залишити в таємниці, розповісти не все, і ми ніколи не дізнаємося, чи книжка гранично відверта. Але нам варто гідно оцінити спробу автора розповісти все.

Чи має художню, мистецьку цінність ця книжка? Залежить від критеріїв. Скажімо, консерваторам вона здасться безнадійним лайном, читання якого – марне гаяння часу. Одначе критики з провідних літературних видань світу щось у “Моїй боротьбі” знайшли. Як і читачі – тільки в Норвегії продали понад 500 тисяч примірників (це значить, що її прочитав кожен дев’ятий норвежець), а перекладена вона вже 22 мовами. І це ще не все. Кнаусгор обіцяє.

Володимир Криницький

  • 20
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    20
    Shares