Щасливе життя першокласниці Дані

Шведська література для дітей представлена у світі відомими іменами Ельзи Бесков, Анни Веленберґ, Єсти Кнутсона, Марії Ґріппе, Ульфа Старка, Свена Нордквіста… Найулюбленішими для українських малюків стали твори Астрід Ліндґрен у перекладах Ольги Сенюк («Малий і Карлсон», «Пеппі Довгапанчоха», «Міо, мій Міо», «Расмус-волоцюга», «Брати Лев’яче Серце», «Роня, дочка розбійника», «Калле Блюмквіст і Расмус») і Галини Кирпи («Домовичок Нільс Карлсон», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці», «Сонячна галявина», «Мадікен»). У перекладі Галини Кирпи (іноді видається, що барвисті, запахущі слова її текстів витворюють якийсь особливий вигадливий словник!) нещодавно побачили світ і дві книжки Рус Лаґеркранц «Моє щасливе життя» і «Моє серце б’ється і сміється» (обидві — Харків: Читаріум, 2018).

Рус Лаґеркранц (1947 року народження) — відома шведська письменниця, чию творчість високо цінував Ульф Старк, неодноразово називаючи у переліку найкращих сучасних літераторів Швеції. Окрім найпочеснішої премії Авґуста Стріндберґа, якої удостоєна ще 1995 року, вона нагороджена медаллю Нільса Гольґерсона та видавничою премією Астрід Ліндґрен. Книжки Рус Лаґеркранц перекладено багатьма мовами, проте українською — уперше.

Пов’язані між собою спільним сюжетом, повісті «Моє щасливе життя» та «Моє серце б’ється і сміється» — надзвичайно зворушливі історії про дитячу дружбу і щастя. Утім, як твердила Астрід Ліндґрен: «Не можна сидіти і вигадувати якісь історії. Слід поринути у своє власне дитинство». То чи не з дитинства родом головна героїня Рус Лаґеркранц — першокласниця Даня, яка розповідає про свої перші дні у школі, першу вчительку і перше шкільне приятелювання, що робить її життя щасливим?

Дівчинка росте у неповній родині, її виховує самотній тато: «Кажуть, що мама пішла туди, звідки не повертаються, хоч вона вже й не могла ходити. Але де те місце, звідки не повертаються?». Мамина смерть змінює Даню, вона швидко дорослішає, по-іншому ставиться до життя: «Деякі люди, щоб заснути, лічать вівці, а от вона — ні! Даня лічить, скільки разів була щаслива…».

Щастя — мірило буденності, щастя — це найрідніші люди («яке щастя, що Даня має тата!»), щемкі подарунки від них, а ще — звичайнісінькі маленькі здобутки, коли ти, приміром, навчилася плавати — «зробила три помахи руками і вперше втрималася на воді». Серце маленької Дані «б’ється і сміється», коли серед однокласників у неї з’являється найближча приятелька, із якою можна разом гойдатися, у чотири руки малювати сонце, що заходить, удвох гратися із морською свинкою або просто сидіти за однією партою… Коли ж родина подружки переїжджає до іншого міста, Даня перестає «відчувати щастя».

Тут і починається багато інших пригод — переважно, не дуже веселих, болісних і зовсім-таки прикрих, які дівчинці додають гіркого досвіду. Травмоване коліно, шви на розбитій голові, а згодом ще й розхитані зуби в однокласника Юнатана, якого Даня незумисно штовхнула… Ох, якою нещасною почувається дівчинка, вона пише Юнатану турботливо-кумедного листа, аби хоч якось підтримати і згладити свою провину… І тільки коли хлопчик весело зауважує: «Мені не треба ніяких вставних зубів», — Даня знову стає щасливою.

Психологізм повістей Рус Лаґеркранц глибшає від зав’язки до кульмінації — письменниці доводиться аналізувати і пояснювати поведінку маленької дівчинки, яка змушена відповідати на недитячі виклики, осмислювати свої перші випробування. Товаришки Віка і Міка оголошують Дані війну, бо саме її (а не їх!) пригощає жуйкою однокласник Пуфик.

«В школі найголовніше, коли до тебе добре ставляться», — каже Даня. Отож, коли Віка й Міка її принижують, авторка «підказує» маленьким читачам, як треба поводитися за таких обставин: «Даня й далі вдала, що нічого не помітила. Тато вчив, що так треба робити, коли бачиш перед собою дурня». Утім, дівчинка знаходить ще й інший вихід: коли за обідом у їдальні її починають боляче щипати, бризкає на своїх мучительок кетчупом…

Як потерпає після такого вчинку Даня, що їй радить тато та яка великодушна вона до своїх затятих однокласниць, можна дізнатися із наступних розділів. Як і про Данині відвідини своєї приятельки Елли Фріди у сусідньому Норчепінґу.

Письменниця дотепно описує пригоди двох першокласниць, їхнє шкільне життя, ігри, розваги, щемко оповідає про прощальний подарунок, який надовго зігріває Данине щасливе серце: «Виявилося, то був блокнот для віршів, схожий на невеличку книжечку, куди друзі, коли захочуть, можуть записати гарний вірш». Рус Лаґеркранц дає змогу своїй маленькій героїні не лише хвилюватися, потерпати, сумувати — Даня зростає духовно: вчиться не тільки читати-писати, а й надіятися і сподіватися.

Обидві повісті ілюструвала Ева Еріксон — шведська письменниця і художниця, яка зуміла відтворити напруженість окремих епізодів, передати настрій, характер персонажів. В її малюнках — простота і вигадливість, композиційна довершеність і чіткість виражальних засобів.

Друга книга завершується Даниним шкільним твором «Моє щасливе життя». «Моє серце б’ється і сміється», — виводить дівчинка у своєму зошиті. Наступні книги (а їх аж сім!) про Даню — ще цікавіші. І їх, певно, захочуть прочитати не тільки першачки, бо навчитися бути щасливими — часом не завадить і дорослим!

Лаґеркранц Рус. Моє щасливе життя / Рус Лаґеркранц ; пер. із швед. Галина Кирпа ; іл. Ева Еріксон. – Харків: Читаріум, 2018. – 136 ст.: іл. – (Читаємо самі).

Лаґеркранц Рус. Моє серце б’ється і сміється / Рус Лаґеркранц ; пер. із швед. Галина Кирпа; іл. Ева Еріксон. – 120 ст.: іл. – (Читаємо самі).

Оксана Шалак

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •