Ніч темна і всевелика. Ніч і на небі, і на землі. Світло з міста розсіюється крутими схилами і перемішується із зорями, а синява неба глибоко занурюється у темряву над землею.
Ніч прохолодна, немовби одночасно зі смерканням ми непомітно опинилися в іншій кліматичній зоні, і хоч уже давненько в ній живемо, вперше рухаємося і дихаємо у цілковито нових умовах, і все навколо нас і в нас (темрява і світло, повітря і думки) стало солодке і свіже, як екзотичний фрукт, що його ти вперше скуштував.
Ніч мирна і добра, прекрасний час життєвого затишшя, коли змучена (неймовірно, жорстоко змучена) людина має нагоду передихнути і каже сама собі: «Більше ніколи!» – і у величі та відчайдушності свого рішення знаходить змогу жити далі.
Духмяніє ніч, виблискує спокійними нескінченними переливами світла і безмежними відтінками темноти. Буяє. Аж наче ось зараз заспіває, заговорить! І вже не буде потреби щось болісно вирішувати чи щось казати. Усе скажуть справи.
Неосяжна ніч, життєдайна, рятівнича, чия глибина таїть у собі ще невидимий паросток дня.
Іво Андрич
З сербської переклав Володимир Криницький
