Спадщина Ольги Мак — грандіозна, та водночас і недостатньо відома українському читачеві. На жаль, у сучасній Україні рідко є місце для таких письменників і такої літератури. Зараз у моді трохи інші жанри. Та маємо знайти час і змогу для нового прочитання її творів.
«…на перший план висуваю Людину»
Її спогади «З часів єжовщини» видавали тричі, і книжка мала дуже великий резонанс. Зараз страшно уявити, що людина може бути настільки безправна, настільки вразлива й незахищена від державної машини. Здавалося б, і наша сучасна ситуація щодо людських прав — не ідеальна, проте як далеко ми, сучасні громадяни України, відійшли від свого нещодавнього минулого з концтаборами й судами-трійками. І не в останню чергу — завдяки самовідданій роботі Ольги Мак.
20 липня 1913 року народилася видатна письменниця Ольга Мак
Фото з часопису «Наше життя»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ольга Мак • Суджена
1955 року в Мюнхені видано першу книжку повісті «Бог вогню» під назвою «В Санто-Антоніо». Пригодницька повість про українського хлопчака у Бразилії дуже сподобалася юним читачам. А вже наступного року в Торонто побачила світ нова повість (хоча можна її назвати й романом) «Чудасій», яка просто сколихнула українську громадськість на еміграції. Водночас похмура й іронічна, майстерно написана повість відкривала читачам дещо нове у їхньому сприйнятті України й себе щодо України.
«Дивак» (спершу Ольга Мак планувала скористатися для назви словом «чудік» — саме так головного героя називала матір, але через явну російськість цього визначення замінила його на «чудасій») Олекса Вухо з сотень «нормальних» виявився найлюдянішим, найпоряднішим і — таки нормальним. Серед усіх сірих і «як-би-чого-не-вийшлих» приятелів і колег лише він один мав чітке бачення перспектив України й українців.
Не було б дивно, якби виявилось, що «чудасія» авторка писала зі свого чоловіка Вадима Дорошенка — великого патріота України й чудової людини. Ольга Мак згадувала, що назагал своїм інтелектуальним розвитком завдячує Вадимові; очевидно, що й розвиток національного почуття обумовлено його впливом.
Ольга Мак намагається змальовувати дійсність якомога достовірніше й переконливіше. Зокрема й через те, що їй довелося самій пережити жахіття голоду й війни, що бачила усе це вона на свої очі — читач відчуває щирість письменниці, її перейнятість долею людини й нації. Одна з головних героїв повісті «Каміння під косою» Лідія Чернявська постає перед нами як справжня патріотка України, людина з великим серцем та чистим сумлінням. Навряд чи Ольга Мак мала на увазі себе, виписуючи образ Чернявської, але уважний читач відчує, що цей персонаж авторці дуже близький і має багато її власних рис.
У своїх творах Ольга Мак намагалася утвердити любов до Батьківщини, до нації, але — і цього їй багато хто не пробачив — вона дозволяла собі критичні відгуки і про можновладців, і про росіян, і (це, мабуть, таки головне, і те, чого бракує сучасникам) про нас самих, українців. Недарма вона казала, що на перший план намагається висувати Людину. А Люди, як і нелюди, бувають у кожній нації, і не варто приховувати якісь негарні риси лише через те, що вони належать співвітчизникам.
На сторожі мови
І як письменниця, і як філолог Ольга Мак постійно наполягала на необхідності пильнувати чистоту мови, не дозволяти паплюжити її чужими впливами. Зокрема, в статті «А він почав скакати собі до очей» показано, як польські й німецькі впливи, геть не узгоджені з вимогами української мови, чинять їй шкоду. Але найгірше навіть не це, а те, що представники української діаспори дедалі більше послуговуються не українською мовою, а мовою тієї країни, куди їх закинула доля.
Ті ж, хто говорить і пише українською, щодалі піддаються впливові зросійщених українських правописів, про що з болем Ольга Мак нагадує в статті «Катедра українських студій, чи кафедра малоросіянства?» Стаття гостро полемічна, не без політичних підтекстів, тож не дивно, що багатьом вона не сподобалася. В Україні 1993 року ввели новий правопис, було задекларовано, що до української мови повернуть питомо національні форми, та ж освічені люди бачили, що надто мало українській мові повернуто, надто багато з неї забрано. Ольга Мак пише статті, листи, пропозиції, але… хто ж її чує?.. Статтю-розпач «Катедра українських студій, чи кафедра малоросіянства?» в Україні передрукували з американської «Свободи» декілька газет і журналів, але на тому — все.
Поки що, на жаль, спадщина Ольги Мак на Батьківщині — не як удома. Лише жменьку її творів видано в Україні. Недосліджений залишається її архів, неопубліковані деякі пізніші речі. Вона й сама розуміла причини такого ставлення до письменників з діаспори: «…ні для кого не секрет, що популярність у вітчизняній пресі купується за американські доляри. Читаєш — і дивуєшся, як легко стати видатним, а частіше — видатною!..» «Тутешні» українці та різнорідні підприємці від літератури часто бачили в діаспорних письменниках не колег, не помічників у вихованні власної гідності нашого народу, а лише мішені для спроб витрусити з них трохи доларів…
А українці з Канади, США, Австралії і багатьох інших країн, де зосередилась українська діаспора, — які надії вони покладали на Україну в 1990-х! Як сподівалися, що звільнений народ спільно стане до праці для розбудови тієї держави, про яку мріялося, за яку боролися, про яку вірші писали й на смерть ішли. Не врахували, що надто задавнена вже хвороба, яка вразила їхній народ…
Та є сподівання, що книжки й статті Ольги Мак написані не даремно, що багатьох молодих українців вони ще розбудять, і залишаться з ними — не на один день, а на десятиліття.
Володимир Криницький
