Barbro Lindgren. Ill. Charlotte Ramel. Hajbarnet. Rabén & Sjögren, 2020.
“Акуленя” — нова книжка відомої шведської дитячої письменниці Барбру Ліндґрен, проілюстрована Шарлоттою Рамель.
Це історія мами-акули й дитини-акуленяти. З’ясовується, дитина-акула — така сама допитлива й непосидюча, як і будь-яка інша дитина. Їй хочеться гратися, про все дізнатися, все дослідити. І як же мамі не переживати за своє дитя, коли воно й хвильки не може пробути на місці?
Барвистими й веселими малюнками та добрим і жартівливим текстом Барбру Ліндґрен і Шарлотта Рамель створили книжку про цікавість, допитливість, страх і хоробрість. Книжку про те, як перебороти себе, а також — як відпустити дитину від себе. Бо як інакше вона подорослішає?
“Мені подобається простота текстів Барбру, — каже художниця Шарлотта Рамель. — У простоті є місце для фантазії. Немає зайвих описів, які обмежували б мене. Барбру довіряє втілювати її текст у образи, і це надихає”.
Про письменницю:
Барбру Ліндґрен народилася 18 березня 1937 року у Стокгольмі. 1958 року закінчила художню школу. Її книжки виходять друком з 1965 року. Пише й для дорослих, але більше для дітей.
Оскільки я рано вирішила стати письменницею, то багато писала. Часто наївні смішні літературні твори, хоч вкладала в них багато душевних переживань.
У 1973 році нагороджена Премією Астрід Ліндґрен за твори для дітей і юнацтва. Фіналістка міжнародної Премії імені Ганса Християна Андерсена (2004) за значний внесок у дитячу літературу, лауреатка Літературної премії Сельми Лаґерлеф (2007), Меморіальної премії Астрід Ліндґрен (2014).
У мене добре виходили тварини. Коли мені виповнилося дванадцять років, я послала рукопис Астрід Ліндґрен, бо знала, що вона працювала у видавництві “Raben & Sjögren”. Моя оповідь, що називалася “Мікі Оксамитова Шубка”, була дуже сумна, там розповідалося про козулю, маму якої застрелили. Події були напрочуд схожі на пригоди у фільмі про Бембі, над яким я плакала в кінотеатрі.
Ще про Барбру Ліндґрен:
До дня пам’яті Астрід Ліндґрен
У цій книжці йдеться про кумедну родину, що живе геть не так, як усі нормальні люди. У них на хуторі немає котів і собак, зате є тигри у хліві. А ще є своя жирафа, яка возить їх у крамницю, де вони без грошей купують сосиски. І, звичайно ж, є басейн. От лиш не там, де заведено мати басейни, а в гаражі. До того ж у тому басейні плавають щуки. Очевидно, вся ця родина живе не так, як заведено. Та нічого не вдієш – герої книжки вибирають лише те, що їм подобається. Їх не обходить, що хтось них подумає.
