Олена Захарченко
Модерністська поезія для дітей Галини Кирпи

Мальовничий любарецький хутір Тарасівка на Бориспільщині. Навесні хуторяни хмеліють від цвітіння садів та солов’їного співу. Багата і родюча любарецька земля. Багата не тільки врожаями, а й талановитими людьми. Саме на цій землі 1 січня 1950 року і народилася Галина Кирпа ─ самобутня письменниця та перекладачка. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Ще у роки навчання спробувала себе у видавничій роботі, яка тривала до 1989 року. Саме на цей час припадає вихід першої збірки поетеси «День народження грому» (1984). Згодом світ побачили збірки «Цвіт королевий» (1988), «Гостини» (1989), «Ковток тиші» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), “Профіль вечора” (2013). Та не лише поезії виходять з-під пера талановитої жінки. У 1992 році друком виходить збірка ліричних новел «Катруся з роду Чимчиків», а у 1999 ─ « Будинок старий як світ». Письменниці не байдужа тема народознавства. У 1992 році у співавторстві Галина Кирпа створює книгу для дітей «Забавлянки мами Мар’янки». У 2003 році на Форумі видавців у місті Львові збірка «Ну й гарно все придумав Бог» отримує Грамоту Президента, а її перевидання 2015 року відзначене літературно-мистецькою премією імені Олени Пчілки (2016). Твори останніх років письменниці також стали помітним набутком літератури для дітей: повісті “Мій тато став зіркою” (2015) і “Тринадцятий місяць у році” (2017) та оповідь “Абетка рідного дому” (2017).

Велику увагу Галина Кирпа приділяє просвітницькій роботі. Під псевдонімом Оксана Верес ─ разом із Дмитром Чередниченком ─ видає шкільні читанки «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1993), посібники з етики для початкової школи «Андрійкова книжка» (у співавторстві, 1992─1996), тритомну читанку-хрестоматію для дошкілля «Український садочок», хрестоматії школяра «Про маму» (2001), антологію поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001, 2002, 2011). 2007 року у світ виходить хрестоматія світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» у трьох томах, а 2011 року ─ книжка вибраних творів для дітей «Місяць у колисці».

Галина Кирпа разом із чоловіком Дмитром Чередниченком у 1996 році стали Лауреатами премії І. Огієнка, а 2005 року письменниця стає лауреатом поетичної премії «Світлослов» (місто Коломия). Працювала у видавництвах «Дніпро», «Мистецтво», газеті «Молода гвардія», журналах «Барвінок», «Соняшник» та газеті “Час/Time” (редактором якої був В’ячеслав Чорновіл, вела там щомісячну сторінку для дітей “Мачинка”).

Одне із чільних місць у творчості Галини Кирпи посідає перекладацька діяльність. У її доробку переклади німецьких, норвезьких, шведських, данських класиків та сучасних письменників. Мало хто знає, що у 2006 році видавництво «Школа» презентувало Україні новий переклад «Казок» Г.Х. Андерсена українською мовою, що його здійснила Галина Кирпа. Заслуга цього видання в тому, що у ньому вперше твори казкаря подані без скорочень, а переклад здійснено з данського тексту без усіляких іншомовних посередників. Це насправді добрі тексти, їх із задоволенням і легкістю читають сучасні діти.

Та все ж найціннішим скарбом для сучасників є поезія Галини Кирпи. Хотілося б особливу увагу приділити найповнішій збірці вибраних творів для дітей «Місяць у колисці», яка вийшла друком у 2011 році. Уся поезія цієї збірки стверджує право дитини на власне Я, хоч маленьке, але особисте. Збірка поезій ─ яскравий приклад сучасної модерної поезії для дітей. Вірші, що увійшли до збірки, наголошують на специфіці світосприйняття відокремленого від соціуму індивіда, на його безпосередніх контактах з природою, іншою особистістю, культурою, заохочують читача до пошуків нових ідеалів у житті і творчості, до виходу на новий рівень створення художніх цінностей. Так у поезії «Пам’яткий вечір» яскравим є образ Жар-Птиці ─ казкового птаха із сонячного царства зі сліпучо-золотавим, мов жар пір’ям:

Той пізній вечір дуже пам’яткий:
між зорями виблискує жар-птиця,
під яблунями ходять їжаки.
Сопуть і ходять.
Їм чомусь не спиться
[2, 52].

Жар-Птиця ─ сила природи, яка постійно відроджується. Одного пера цього птаха вистачить, щоб освітити увесь казковий сад. Птах ─ символ щастя, чогось величного, ідеального. Він завжди приносить удачу, щасливу долю, кохання:

Жар-птиці палять світло на зірках,
а в їжаків такі блискучі очі!
[2, 52].

У вірші «Казка» Жар-Птиця є символом сонця, яке залишає після себе надію на вічне життя:

А коли Жар-Птиці
щоліта
летіли у вирій,
то лишали на яблунях
метеликів.
І – уявляєте?! –
тоді метелики
завжди доживали
до своєї
старості!
[2, 71]

У поезії «Зорі в золотих черевичках» в образі небесних тіл передано святість і праведність, що супроводжують людину від народження до смерті.
Це сонцеві та місячні діти:

Зорі бігають по небу босоніж,
Тому й не чути
Тупоту їхніх ноженят.
Зорі бігають по небу, зачаївши подих,
Тому й не чути,
Як вони дзеленчать
[2, 57].

Кожна людина має на небі свою зірку, і коли вона народжується, Бог запалює зірку, а коли вмирає, то й зірка котиться з неба:

А тоді, як на небі
Не стає видно жодної зірочки,
Знайте, ─
То зорі нагостювалися
Й порозходилися по своїх домівках,
Бо кожна зірка завжди
Ночує
Тільки вдома
[2, 57].

Срібною ниткою через усю збірку «Місяць у колисці» проходить символ дощу. У вірші «Найдовший у світі танець» ─ це сила, яка об’єднує небо із землею:

Це не дощ ─
У прозорій шовковій сукні.
Це ─ пані Злива…
[2, 100].

Вона кружляє у танку із Вихором. Цей танець безкінечний, він підхопить будь-кого:

А я скільки сиджу біля вікна,
стільки й дивлюся.
Цікаво, чи є на світі
танець, довший за цей?
[2, 100].

У поезії «Холодна ніч» дощ – як дах гостинного будинку, що захищає все живе від посухи, дає надію на життя:

Хлющать дощі ─ і тут, і вдалині.
Громи стоять, як вартові, над ними.
Щовечора лягає спати ніч
Під мокрими кущами горобини
[2, 55].

У віршах «Дощ ноги простягнув», «Де той дощ?» та «Дощ проведе» атмосферні опади показано в образі дорогого гостя, що приходить на землю, важко працює, томиться, а відпочивши, йде далі:

Стомився Дощ
і сів у нас на ганку,
а свої довгі ноги
аж до Єгипту, мабуть,
простягнув
[2,76 ].

***
Дощ проведе
до річки блакитної ─
роззує,
роздягне,
у воду запхне,
а сам бігатиме берегом,
як хлопчик,
аж поки й висохне
[2,63 ].

Естетична позиція поетеси у збірці базується на символах квітів. Любов людини до квітів, що асоціюється передусім з весною і красою, зробила їх об’єктом культу. У вірші «Храм квітів» читаємо:

Сад ─
Це храм Квітів,
де кожна квітка
складає молитви
Сонцю,
Дощу
й Землі.
Сад ─
це єдиний у світі Храм,
куди злітаються
соловейки,
щоб співати всеношну,
коли сплять
мама,
тато
і я
[2, 117 ].

Символічно у збірці передано образ Батьківщини, рідної землі, землі, де народилися і живуть, куди повертаються із далеких походів. Вітчизна ─ найвища духовна цінність для людини. У поезії «Лелека боїться» через образ Лелеки ─ символ України ─ передано хвилювання за долю рідної землі. У вирію птахи пісень не співають, гнізда не в’ють, пташенят не висиджують. Страшно, коли рідна земля перетворюється на вирій:

Що тобі снилося,
брате лелеко?
─ Снилося, що вирію немає,
що вже вдома ─
як у вирію
[2,80].

У вірші «Місяць у колисці» показано два символи ─ ніч і місяць. Ніч ─ матір сну, сприймається народом з тривогою і застереженням. Та у цій поезії нічна пора, передусім, для того, щоб добрим людям солодко спалося. Вона купає у Дніпрі молодого місяця-пустунчика, який у народній уяві є відображеним сонячним сяйвом. Із хмар він виглядає загадково-символічно; здавна є об’єктом релігійного поклоніння:

Бабуся Ніч ходить
ген-ген до Дніпра
І на самому березі
у срібній блискучій воді
купає молодого місяця-серпика.
А тоді закутує його
у свою прозору пелену
і кладе у вербову колисочку ─
свого пестунчика…
[2,50]

Мова виступає джерелом для розкриття етнокультури в усіх її проявах. Власне, мові поетеса надає найбільшого значення у сенсі збереження її для історії, незнищенності людини, роду, народу, людства. У вірші «Мова моя», мова ─ це і ластівка, і дівчина, і Берегиня. І хоч шляхи, якими йде мова, тернові, та душа і серце народу ─ вічні. А тому мові бути:

Мова моя ─ мов дівчина у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя ─ мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.
Мова моя ─ немов Берегиня,
що на кожне своє дитятко
дихає і тремтить.
Мова моя ─ БУЛА! БУДЕ! А нині
я терни в стежках визбирую,
щоб їй було легше ходить…
[2, 41].

Художнє слово Галини Кирпи сприймається читачем не як засіб суспільного прозріння і виховання, а як вияв творчої свободи митця. Поетеса ─ незалежна і духовно багата особистість. Її сюжети ─ це політ думки, вражень, свідомості, що переходить у самозосередження. Вірші Галини Кирпи ─ це розмаїття форм, експериментальний майданчик для оновленого мистецтва. Читаючи цю поезію, ми наближаємося до відкриття власних неповторних сил, знаходимо своє місце у світі.

Олена Захарченко
вчитель-методист
української мови й літератури
Бориспільського НВК
“Ліцей «Дизайн-освіта» імені Павла Чубинського”

Використана література

1. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. ─ К. : Довіра, 2006. ─ 703 с.
2. Кирпа Г. Місяць у колисці: вірші, проза, переклади. ─ Тернопіль : Навчальна книга ─ Богдан, 2011. ─ 272 с.
3. Поклад Н. На тепле літо // Київ. ─ 1986. ─ № 2. ─ С. 150─151.

  • 25
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    25
    Shares