Олеся Гунько. Оскароносний Birdman

При начебто простому і зрозумілому сюжеті, “Бьордмен” – не просте кіно. Сценарій фільму написаний у стилі п’єси, що є дуже гармонічним із темою фільму, адже дія розгортається в театрі. В свою чергу, театр, схоже, уособлює Життя: його безкінечні коридори, як артерії, повороти, безліч різних приміщень, люди, що течуть коридорами-артеріями, як кров.

Люди – кров театру. “Правильні” люди, читай – яскраві актори – запорука успіху спектаклю.

Діалоги. Діалоги і монологи – ось, що також нагадує п’єсу.

У фільмі практично відсутні пейзажі, описові полотна, картини без тексту. Музика – легкі джазові барабани, її динамка, наче відтінює все, що відбувається в кадрі.

Фільм – екзистенційний, як на мене: запитання, які ставить головний герой – це запитання, з якими чи не кожен засинає і прокидається у якийсь період свого життя. “Чому я талановитий, проте не визнаний?”, “Чому все відбувається так, як відбувається?”, “Чому в мене не вірять?” тощо. А вустами його оточення автор озвучує філософські, архіважливі речі для всього нашого супільства: “Отямтеся, люди! Годі дивитися на світ через екран мобільного телефону!”, “Річ визначається її суттю, а не словами”, “Критиком стає той, хто не здатен творити, як нездатний воювати стає донощиком” і інші (сцена, де головний герой викриває, що його дочка курила марихуану – її текст – ціле філософське ессе).

Так, «Birdman» дещо психоделічний: діалоги героя з “птахом” – галюцинації. Але це теж родзинка.
Мені не вистачало у фільмі суїциду. Дивно звучить, але, за традицями екзистенціалізму, смерть трактується як вихід із замкненого кола абсурдності буття. Я потребувала його ще десь посередині. Зрештою, остання сцена фільму – втілює мої “бажання” у вишуканий символічний спосіб: політ – такий прекрасний стан левтації, і до землі ще так далеко….. І очі, якими дивиться дочка головного героя: вона щаслива – ні? То, може, він і справді злетів, а не….?

Висновок: я б рекомендувала «Birdman», але однозначно не всім. Це камерне кіно, на мій погляд. Якщо вам подобається театр, “Джонатан Левінгстон” Річарда Баха, “Імаджинаріум Доктора Парнаса” – тоді вам сюди!

P.S. Часто, читаючи книжку, з нетерпінням чекаєш екранізації, а тут навпаки – цікаво було б тепер прочитати. Жаль, що книжки немає…