Вийшов друком український переклад популярної норвезької підліткової книжки

Марія Парр

Марію Парр український читач знає за книжками «Вафельне серце» («Vaffelhjarte», 2005) і «Тоня Ґліммердал» («Tonje Glimmerdal», 2009).

Кілька років письменниця ретельно й неквапливо працювала над новою книжкою. І так з’явилося продовження «Вафельного серця» – «Воротар і море» («Keeperen og havet», 2017). За цю повість Марію Парр у Норвегії відзначили престижною Премією Браґи (вдруге!) і премією видавництва «Ґільдендаль» «Голод» (на честь Кнута Гамсуна).

А знайомство з улюбленими героями в першій книжці було незабутнє: «Ми живемо в бухті, яку обоє, я і Лена, називаємо Крихтою-Матильдою. Дідусь каже, що Крихта-Матильда – королівство. Він, дідусь, любить вигадувати всякі нісенітниці, але мені подобається думати так, як він каже: що Крихта-Матильда – таки королівство, наше королівство».

Книжки Марії Парр вийшли в харківському видавництві «Читаріум»
Книжки Марії Парр вийшли в харківському видавництві «Читаріум»

Минуло два роки, Трілле й Лена підросли, тепер їм не по десять, а по дванадцять років. Їхні пригоди в королівстві Крихта-Матильда тривають.

Пропонуємо ознайомитися з відгуком на зовсім свіжу книжку – український переклад повісті Марії Парр «Воротар і море» вийшов усього кілька днів тому.

Марія Парр в намисті з України
Марія Парр в намисті з України

 

«ВОРОТАР І МОРЕ» МАРІЇ ПАРР:
Трілле і Лена два роки потому

Марія Парр. Воротар і море / Переклад з норвезької Галини Кирпи. –
Х. : Читаріум, 2019.

Що спільного у воротаря з морем? Чи йдеться тут про водний вид спорту? Назва книжки мене заінтригувала – захотілося розкрити її таємницю. Отже, я взялася за читання.

«Воротар і море» – весела пригодницька повість про життя сільських дітей у Норвегії. Головні герої – наші добрі знайомі Лена і Трілле – дванадцятирічні хлопець і дівчина. Вони однокласники, разом грають футбол, пишуть поштові послання в пляшках, ненавидять уроки музики, люблять пригоди і чудово знають одне одного. Вони дуже різні, але саме так, здається, одне одного доповнюють. І тому їм вдається залишатися найкращими друзями.

Як уже часто бувало в скандинавських авторів – розповідь захоплює з перших сторінок. І до останніх.

«Шибайголова» Лена і її трішки спокійніший друг Трілле завжди втрапляють у якусь пригоду. То вони будують пліт, якому так і не судилося доплисти до найближчого міста, він мало не тоне посеред моря. То Трілле з Леною ідуть колядувати в неймовірний ураган і мало не гинуть у негоду…

Норвезьке видання «Воротаря і моря» / Фото Elise Cathrin

І ось їхній гармонійний дует «доповнюється» Бірґіттою – дівчиною, яка переїхала з Нідерландів у норвезьке селище. Вона стає другою дівчиною в класі. Бірґітта – зовсім інша, як зауважив якось Трілле: «ніби вона прилетіла в наш клас прямісінько з космосу». Трілле закохується у Бірґітту. Чи Лена ревнуватиме? Чи це вплине на їхню дружбу? Чи Трілле взагалі зацікавить Бірґітту?..

Зізнаюся: я читала цю книжку і сміялась та хвилювалась разом з її героями. Чи вдасться Трілле та Лені виступ на шкільному концерті? Чи виграють футбольний матч? Чи добре приготують презентацію книжки до уроку? Чи виживуть у різдвяну бурю?..

А ще в цій книжці дуже гарна мова. Її легко і весело читати. Розповідь ведеться від імені Трілле, тому тут можна прочитати багато цікавих дитячих-юнацьких роздумів:

«Невже мама й тато колись не мали дітей? Як же вони тоді жили?»

«П’єса “Для Елізи”, яка здавалася мені геть непосильною, коли я вперше побачив ноти, мало-помалу перетворилася на музику. Ронґстад (учитель музики – прим. авт.) був приємно шокований від моєї гри. Він не знав, що мною правив звичайнісінький страх».

На запитання, як можна поламати руку на уроці англійської:
«Лена пояснила, що з людиною, яка помирає від нудьги, можуть ставатися жахливі речі, а уроки англійської були такі нуднющі, що надовго підірвали їй здоров’я».

Роздуми Трілле про вітчима Лени: «Може, він такий врівноважений тому, що лікар? Либонь, так звик до людських хвороб і летальних випадків, що життя з Леною його аніскілечки не хвилює».

Про новонароджену сестричку: «А вона мовби залізла прямісінько в серце і вмостилася там».

Фото: www.fjt.no

Ще мені дуже сподобалися порівняння в повісті – смішні і попри те дуже влучні:

«Це прозвучало так, ніби їй довелося витягати слово зі сліпої кишки».

«Лена глянула на мене так, наче я спитав її, чи не можна одним помахом руки вичаклувати ратушу».

«… подивилася на мене так, наче я був найдурнішим творінням Господа Бога».

«…Крелла (сестра Трілле – прим. авт.) безрушно висіла вгорі, мов рибина, що сушилася на північному вітрі».

І повертаючись до назви. Звичайно ж, ця книжка могла б називатися «Трілле і Лена. Два роки потому» чи «Лена і Трілле. Два роки потому». Але у цій назві – не імена героїв, а їхній вибір на майбутнє, тут ідеться про їхні покликання. Кожен з них проходить у повісті свій шлях ідентичності: Лена стає зірковим воротарем у юнацькій команді, а Трілле вибирає шлях дідуся-рибалки. А назвою авторка лише натякає на це.

Уляна Добріка

Чільне фото: Марія Парр; автор Øystein Torheim