Поклоніння

1920

Ніхто я тут, і жодної омани,
а тільки поклоніння,
на світовому дереві багряний
листок осінній.

Зимове світло ніжно осяває
нагі дерева зранку,
наснаги свято в радості триває
безперестанку.

Усе живе не стишиться до скону,
граніт гуде тремтливо,
танцюють ліс, ріка, як електрони,
лунають співи.

Живого всесвіту не зупинити
стрімких потоку й лету,
засвідчують у віршах долю світу
його поети.

Коли вслухаюсь мовчки у стихію,
безкраю, безупинну,
коли мій гамір внутрішній німіє
хоч на хвилину,

зникають далі й часу перепони,
ось дерево зелене та осіннє,
я не один – братів навкіл мільйони
колись і нині.

Альберт Ґудгейр
З есперанто переклав Петро Паливода

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •