Юозас Някрошюс
Хто принесе вам гілку бузку?..

З ЛИСТА ЛИТОВЦЯ УКРАЇНЦЕВІ

Пригадую:
коло вогнища біля Сейму разом із нами грілися твої вірші,
ти пив смачний матусин чай,
що пахнув димом, тривогою і неспокоєм.
Ти казав: «Ваші пісні про Волю й молитви
схожі мені на соняшники,
які не бояться зацвісти в заметах».
І ти мав рацію – словами вірша перев’язав Вільнюсів біль.
Дмитре,
друже Свободи!..
І знову січень, холодний і грізний, знов ночі безсонні…
Київські площі, Майдан…
Бачу, бачу…
Чорні птахи-беркути,
Виринають зі смолистих хмар дзьобами автоматів,
гострими кігтями ціляться в серце…
О серця!
Немов дзвони, б’ють у вічну історичну основу твого народу,
Кличуть, кличуть…
На білім снігу своєю кров’ю вони записують
вічну жагу.
О як далеко чути биття гарячих сердець!
О як чекають сонця навіть найменші корінчики під мерзлотою!
Дмитре,
ти нам казав:
«Ваші пісні про Волю й молитви схожі мені на соняшники,
які не бояться зацвісти в заметах».
І ми в те віримо…
Віримо…
Вірмо!..
Вір і Ти:
«Пробившися, сходи ніколи не вернуться у своє зерно».

 

ДЕ ЗНАЙТИ МОЮ ЛИТВУ?

Де знайти мою Литву?
Де Німан тече,
Де Балтія грає,
Де руту зелену плекають.

Де знайти мою Литву?
Де луки зелені,
Де усмішки тихі,
Пісні – мов березовий гомін.

Де знайти мою Литву?
Де кида лелека
На згадку пір’їну,
Де рідне гніздо він знаходить.

 

У ЧОРНОБИЛЬСЬКИХ САДАХ

Бджоли,
Немов осколки вибуху,
З радіоактивним пилом вертаються,
Пікірують до вуликів.
Конюшинове поле чекає коси
І луки нескошені.
Медоносу пора!
А спека!
А спека!
Скапує на землю мед
І віск
Із повного по вінця вулика,
Із вулика непочатого.
Принадно блищить роса
У давньому овечому слідку…
Мила біжить Еляніте,
Добра Йонюкасова сестра:
– Не пий, братику, води,
Не пий зі слідочка,
Бо пилинкою станеш!..
…А хто ж застереже,
А хто ж порятує
Бджолу і чорного шпака,
І пса, що виє в садах,
Що марно достигають.

 

ІЗ ЦИКЛУ «ЗАПИТАННЯ»

* * *

Поспитай себе –
І вже більше знаєш.
Не вірю,
Що дурник із казки
Міг без кінця питати, питати…
О ви,
Двоє старших братів,
Горді та мудрі!
Таж наймудріший був
Він –
Дурник!
І бачив, і знав куди більше,
Бо не думав, що все уже знає!
Його запитання –
Майже відповіді готові.

 

 

МИТІ

Миті!
Немов пісок,
Течуть, течуть…
Відчуваю на долоні,
Та не полічу!
О реальна нескінченність піщинок!
Серце,
Пружинко годинника життя!
Аби тільки
ХТО
Не забув її накрутити!

 

* * *

Доки питаємо,
Доти хочемо жити.
Де край нескінченності?
Що за нею?
Дірки усесвіту?
Чорні суперзірки?
Як той мурах не заблудивсь у траві?
Як це мій дім ластівка знову знайшла?
А досвід який
Бережуть гени людства?
Чого я питаю?
Я жити хочу!
Але промайнула знов думка, мов тінь:
Адже і смерть –
То запитання:
«Чого?»

 

ЧИ СПРАВЕДЛИВО?

Листоноша
Читав неписьменній бабусі листа –
Короткий, холодний,
Із Півночі,
Де її син був на заробітках.
Листоноша
Від себе щораз додавав:
«Мамо,
Дорогенька матусю,
Цілую тебе,
На груди голову кладу,
Сняться мені твої руки,
Бачу очі твої, матусю…»
Чи справедливо,
Щоб листоноша
Щоразу брехав,
Доводив стареньку до сліз?..

 

* * *

Театр життя – суперечливий.
Комедії, драми,
Водевілі, скетчі, мізансцени, репліки…
Скільки акторів!
Статистів!
Де глядачі?
Хто розподіляє ролі?
А найважливіше –
Хто суфлер?

 

 

* * *

Питайте,
поки вуста розтулені.
Питайте,
поки серце ще б’ється.
Питайте,
поки всміхаються очі.
Питайте,
поки гладити можуть руки.
Питайте,
поки своє дитинство сниться.
Питайте,
поки ще вам відповідають!

 

* * *

Чи пора?
Вже пора!
Візьміть на корабель,
Візьміть насіння,
Візьміть, візьміть
По парі голубів,
По парі шпаків,
По парі, по парі!
Скидайте, поки є час,
Скидайте за борт
Жорстокість і зброю,
Гармати і зло!
Скидайте за борт,
За борт планети!
Усі капітани!
По парі голубів,
По парі шпаків,
Синичок і горобців,
І насіння, й насіння!
Візьміть, візьміть
По парі голубів,
Бо хто принесе вам
Гілку бузку?..

З литовської переклав Дмитро Чередниченко

Фото з особистого архіву поета