Може, мені треба піти на якусь війну.
Справжній чоловік у справжніх чоловічих обставинах.
Я тепер не дуже добре передбачаю майбутнє.
Алкоголізм лікую консервативним методом.
Тобто, пробую поступово покинути.
Як море потрапило в мої вірші? Як я взявся за зброю? Обличчя у моху, запах незнайомої землі. Наснилися агави, наші імена, вирізані на великому листі. Мені тебе бракує.
Коли повернуся з війни, уб’ю тебе, сяду на диван і закурю, поки ти стікатимеш кров’ю на килим.
Сьогодні я їв хробаків. Як ми сюди потрапили? Далеко, дуже далеко. Я наколов твоє ім’я на передпліччі. Тобі не сподобається. Може, спробувати описати небо? Думаю, учора я убив людину.
Коли повернуся з війни, повбиваю всіх, з ким ти була, поки мене не було. Повбиваю їх перед очима їхніх найдорожчих, як вони вбили мене, пролізши тобі між стегна.
Маю проблеми з писанням. Черви. Пожежа. Каліцтво. Але найбільше черви. Шкода деревця, яке ми вчора звалили. Ти мене кохаєш, кицю? Сьогодні йде дощ. Скоро підемо до лісу. Природа тут гарна.
Коли повернуся з війни, робитиму скульптури з колючого дроту, спокійно коситиму газон, вирощуватиму троянди й стерегтиму твоє серце в скриньці.
Я весь у багнюці. Слухаємо радіо. Сумна пісня для сумних солдатів. Один убитий хлопчак дивився мені просто в очі. Я мочуся кров’ю. Кажуть, я щось застудив. Коли ми дійшли до моря, капітан вистрелив собі в скроню. Нам дають ракію і марихуану. Багато з нас у відчаї. Ми звикли до смерті. Я пишу тобі поему, чекай її у наступному листі.
На нічній тумбочці моє фото у військовій формі.
© Марко Томаш / Marko Tomaš
З хорватської переклав
Володимир Криницький
