Ісландія — казкова країна льодовиків з фантастичними краєвидами, оповита найрізноманітнішими легендами та сагами. Чи щось поєднує цю далеку північну країну з Україною, окрім варязького минулого?
Куцай Я. Лабораторія Ісландія. Темпора, 2019.
Населення Ісландії — трохи більше трьохсот тисяч душ, тобто приблизно стільки ж, як у Вінниці. Територія практично непридатна для аграрного господарства, а ще постійні виверження вулканів, вічні льодовики і проблема їхнього танення…
Насправді Ісладія має чимало спільного з Україною, хоч як це дивно. Про це після року перебування в країні і спілкування з її жителями розповідає журналістка Ярослава Куцай у своїх репортажах, дослідженнях політичної та економічної ситуації, розвитку промисловості, торгівлі й туризму, менталітету й традицій населення.
У країні, де живе всього триста тисяч людей, мабуть, чи не всі знаються між собою, або ж принаймі мають з десяток спільних знайомих. Як це впливає на політичне життя? На конкуренцію у бізнесі? На економічний розвиток? Як спотрсменам цієї нечисленної нації і такої холодної країни вдалося досягнути тріумфу в футболі на останньому чемпіонаті?
А ще в цій книжці багато про успіхи й поразки. Про політичні й міжнародні скандали. Про екологічні та економічні проблеми. Про проблеми молоді й про те, як державні програми останніх десятиліть допомогли знизити рівень алкоголізму й наркоманії серед підлітків.
Уже з перших сторінок книжки я зрозуміла, що знаю про цю країну значно менше, аніж вважала до того.
“Лабораторія Ісландія” дуже цікаво й легко написана. Після прочитання я вже занотувала для себе наступну країну, яку неодмінно хотіла б відвіддати у найближчому майбутньому. Єдине, з чим не можу визначитися: чи краще мандрувати до Ісландії прохолодного липня, коли природа в розквіті, а на півночі ще є вічні льодовики, чи все-таки у холодну темну осінь, коли можна зігрітися у теплих гайзерах і, купаючись, милуватися північним сяйвом?
Про книжку від видавця:
Ця збірка репортажів і бесід — про жителів унікальної острівної держави, яка у свій спосіб захищає власне й невтомно популяризує створені нею прецеденти; це спроба дізнатися, які висновки зробили нащадки вікінгів зі своїх перемог і поразок, і чого ми могли б у них повчитися. Про що йдеться суспільству за кілька кроків до ґендерної рівності, на межі між медициною втручання та медициною запобігання, країни, де поліцейські не носять зброї, а в прибережній зоні досі чатують на здобич уперті китобої? В основі збірки — інтерв’ю з першими особами країни, впливовими підприємцями, науковцями, освітянами та представниками креативних індустрій. Їхні історії навряд чи залишать когось байдужим, адже вони певною мірою про кожного з нас.
