Чимало читачів і критиків відзначили, що роман Зорана Жмирича “Блокбастер” не лише називається кінематографічно, а й дуже щільно з кіно пов’язаний. Зокрема, у ньому багато згадок про різні фільми, багато алюзій на кіно, акторів і режисерів. Зрештою, команда українських кінематографістів уже почала роботу над фільмом за мотивами “Блокбастера”.
Цікаво простежити, які саме стрічки згадуються у книжці, і які з ними пов’язані моменти. Тож – уперед, у кінематографічну подорож книжкою хорватського письменника!
Думаєте, “Блокбастер” – просто красиво-модне слівце, яке Жмирич уподобав і вирішив так назвати роман? Дзуськи. Не все так просто.
– А що таке блокбастер?
– Значень кілька, – відповів Борна, ще не дожувавши. – Наприклад, велика бомба, яку використовували союзники під час Другої світової війни, така потужна, що могла знищити цілий квартал.
– І як це пов’язано з кіно?
– Коли в Голлівуді шукали термін, щоб назвати фільм, який справляв величезне враження на глядачів, згадали про ці бомби, і такі фільми назвали їхньою назвою – блокбастери. Зараз так зазвичай називають просто дорогі фільми, а початкове значення вже забули.
– Цікаво, – щиро здивувалася студентка. – Скільки ж ви всяких подвійних значень приховуєте…
– Потрійних, – докинув Борна. – Блокбастерами можна назвати й хуліганську компанію з одного кварталу.
А чому Борну назвали Борною – читайте далі.
Одного з головних героїв “Блокбастера” приятелі назвали іменем Борна, що відсилає читача до пригодницького бойовика про агента Джейсона Борна. Ось як Безіменний дістав нове ім’я:
– Ім’я, прізвище, дата й рік народження, звання?
У кімнаті запанувала тиша. Ніколи не бачив, щоб тридцятеро людей у такому невеликому приміщенні сиділи так тихо. Навіть уночі завжди хтось чимось стукне, перевернеться у ліжку, щось пробурмоче, хтось встає чи лягає, хтось клацне запальничкою або підкине дров у піч. Але зараз запанувала атмосфера, як посеред святої меси. Безіменний поглянув на лікаря й щиро сказав:
– Не знаю.
У кімнаті вибухнув сміх. Безіменний повернувся до нас, але ми всім виглядом показували, що сміємося не з нього. Лікар здивовано повторив:
– Ім’я і прізвище, будь ласка.
– Джейсон Борн, агент з амнезією, – вигукнув я, лежачи на своєму матраці, і кімнатою знову рознісся сміх.
– Борна? Агент? – невпевнено усміхаючись, перепитав лікар і роззирнувся.
– Ага, так! Борна! – почулося з усіх боків серед сміху.
У кімнаті пролунали аплодисменти. Як глядачі на стадіоні, ми піднімалися і опускалися, створюючи «хвилю» і скандуючи: “Борна! Борна!”
Я сів на підлогу, відклав автомат – і на певний час забув, де я. Я любив такі моменти, коли вдавалося на уявному екрані поставити дію на паузу, взяти перерву від реальності й подумати про щось приємніше. Удома в мене була добра збірка фільмів, і на мить я наче повернувся до своєї кімнати. Перебігав поглядом від касети до касети, читаючи назви. В око впав перший фільм у нижньому ряду. Вийняв касету, щоб краще роздивитися. Я не вірив своїм очам.
– Люди! Гляньте, що я знайшов!
Борна й Черкез глянули на мене.
– “Брудна дюжина”! Фільм мого дитинства!
Черкез здивовано дивився на мене, а Борна сказав:
– Роберт Олдріч, 67-й.
“Брудна дюжина” (The Dirty Dozen) – американський художній фільм режисера Роберта Олдріча 1967 року, екранізація роману Е. Натансона. Дія відбувається у 1944 році під час підготовки до висадки англо-американських військ у Західній Європі. Дванадцятеро засуджених до страти чи довічного ув’язнення мають виконати надсекретну операцію, що забезпечить успіх наступу союзників.
– “Вікно у двір”. Га, Шиме?
У сутінках підвалу я чітко бачив його широко розплющені очі. У його погляді я побачив вдячність. Будь-кому в такій ситуації знадобилася б повна концентрація, але я надто добре знав Шиме – йому потрібен був перепочинок.
– Гічкок, 54-й, – видихнув Шиме.
“Вікно у двір” (Rear Window) – американський трилер Альфреда Гічкока 1954 року за мотивами оповідання Корнелла Вулріча “Мабуть, це було вбивство”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зоран Жмирич. Пацієнт з 19-ї палати (уривок)
Цероваць поволі втрачав самовладання, хоч ще тримався.
– До чого ти ведеш, Борно?
Я спробував розрядити ситуацію.
– До того, що через п’ять років наші і їхні політики один одному потиснуть руки, і знову будуть друзями.
Обличчя Церо налилося кров’ю:
– І ти смієш мені таке казати?
– Це капітан Гарденберг сказав лейтенантові Дістлу.
Церо підскочив до мене.
– Хто кому сказав?
Я зіщулився, розуміючи, що вибрав не той спосіб заспокоєння пристрастей. Сам усе погіршив.
– Максиміліан Шелл сказав Марлону Брандо у фільмі “Молоді леви”, – я подивився на Борну. – Борно? “Молоді леви”.
Борна застиг, дивлячись на Церовця. Його голос був холодний, майже мертвий.
– Я веду до того, що однаково заздрю і нашим, і їхнім. На відміну від усіх інших, я гадки не маю, за що борюся.
Американський військовий фільм «Молоді леви» (The Young Lions) за романом Ірвіна Шо 1958 року зняв режисер українського походження Едвард Дмитрик. У головних ролях – Марлон Брандо, Монтгомері Кліфт, Дін Мартін.
Зараз я згадав “Касабланку”. Дивлюся на свого ката – і думаю про людей, які жертвували коханням заради вищої мети. Доходжу до висновку, що немає нічого такого, заради чого я міг би чогось зректися, а надто ж – життя. Вижити! Одна мета, одне бажання. Тому про таких, як я, і не знімають фільмів, і не складають легенд.
“Касабланка” (Casablanca) — американський фільм 1942 року. Режисер Майкл Кертіс, у головних ролях Гамфрі Богарт та Інгрід Бергман.
Ми були в тому такі монстри, що крім змагань з іншими розважалися і перевірянням один одного. Я міг посеред вечері гукнути: “Шиме! Золота пальма 84-го!” Голова схилена над тарілкою, тільки підведе погляд, проковтне, що було в роті, і відказує: “Вім Вендерс, «Париж, Техас»”. І знову очі до тарілки, й далі спокійно трапезує, – а присутні в їдальні аплодують.
“Париж, Техас” (Paris, Texas) – фільм-драма 1984 року, реж. Вім Вендерс. Назва фільму походить від невеликого техаського міста Парижа. Фільм здобув Золоту пальмову гілку 37-го Каннського кінофестивалю.
Зупинилися ми тільки в лісі. Усілися долі й оглядалися, хапаючи повітря. Я пробував у пам’яті заново прокрутити сцену нашого порятунку, але хоч як старався – ніяк не міг окремі кадри поєднати в одне ціле. Коли б у кіно побачив, як чолов’яга сам кладе трьох, вимкнув би телевізора. Чогось такого я міг чекати хіба від самурая із “Йодзімбо” чи Безіменного зі “спагеті-трилогії” Леоне.
“Йодзімбо” (“Охоронець”) – фільм, знятий в 1961 року режисером Куросавою Акірою. У фільмі вперше введено “воїна без імені” – хоч ім’я персонажа й наведене в титрах, у фільмі воно жодного разу не називається. Цю тему пізніше розроблено в італійських фільмах “За жменю доларів”, “На кілька доларів більше”, i “Добрий, поганий, злий” – так званій “спагеті-трилогії”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Текст Зорана Жмирича видано у вигляді графічного оповідання
Я зачаровано дивився на касету й мимоволі вигукнув:
– Шиме! Роберт Олдріч, 73-й!
Черкез сіпнувся. Я відчув, що він крізь завсу пилюги намагається зловити мій погляд. До мене дійшло, що я сказав, і сплили спогади про лісопилку. Мене охопила туга, потім сором. Борна поглянув через вікно, підносячи до очей бінокль. Кинув короткий погляд на мене й шепнув:
– “Імператор Півночі”.
“Імператор Півночі” (Emperor Of The North) – американський пригодницький фільм 1973 року режисера Роберта Олдріча. Головні ролі в фільмі виконали Лі Марвін, Ернест Боргнайн і Кіт Керрадайн. Створений за мотивами оповідання Джека Лондона “Дорога”.
Гадаю, він падав з думкою, що я вище за всі підозри поставив віру в людину. Переконаний, що я йому повірив. Що всі ідеали відкинув заради життя. Може, уявляв, як доля нас знову десь зведе. Як він знайде мене після війни. Як будемо один до одного приїжджати. Залишимося друзями. Станемо людьми. Житимемо. Може, він уявляв, як ми попиваємо домашню ракію, якої він сам напалив і приніс із собою до мене в гості. Як ми сидимо разом і дивимося старі фільми. Коментуємо цікаві сцени, порівнюємо їх зі своїм досвідом, помічаємо місця, де зникає емоція і починається патетика.
Ми зробили нерівноцінний обмін. Він мені дав життя, я йому – смерть. Він помер, а я залишився жити. Зовсім не такий, як той образ мене, що він його створив.
Ми пішли на невеличку хитрість: написали в цій статті не про всі фільми, які згадав у своїй книжці Зоран Жмирич. І хочемо трішки з вами пограти. Якщо ви напишете ще три фільми, згадані в книжці “Блокбастер“, яких ми тут не вказали, у коментарі під цим дописом у фейсбуці – вас чекатиме цікавий приз. Якщо претендетнів буде кілька – розіграємо приз за допомогою сервісу RANDOM.ORG.
Удачі!
