Отримала Яся на різдвяні свята подарунок – чудові книжечки видавництва «Крокус»: «Дивний лис та дивний ліс», «Ліннея у саду художника» та чотири книжечки про дівчинку Даню.
Книжку «Дивний лис та дивний ліс», або «Зелені віршенята для мене, мами й тата» написала відома українська письменниця і перекладачка Галина Кирпа. Тут – короткі, влучні та образні вірші для дітей. Своєю тонкою метафоричністю, природністю й людяністю вони навчатимуть маленьких читайликів образному мисленню, фантазії, любові й уважності до природи та всього, що в ній відбувається.
Прочитала Яся її доволі швидко, а потім поверталася ще і ще. Захотіла вивчити всі вірші напам’ять, і поки вивчила: «Двісті тиш», «Коли б мені» та «Хмарки». Потім навіть запитала: «Мамо, а як це «двісті тиш»?» Я пояснила: «Це коли дуже-дуже багато тиші, так тихо, що чути як вітер шепоче кульбабці: «То ти летиш зі мною, не летиш? Виходить в тебе вирію немає?» Яся відповіла: «Ну коли так тихо, то кульбабка точно почує. Коли вже у нас на вулиці так тихо буде?» Тут я відповідала: «Не нас має тиша шукати, а ми мусимо знайти її. Коли настане весна, підемо на луки, там і почуємо як вітер шепотить щось кульбабці на вушко».
До душі припали й ілюстрації Анни Хоменко. Художниці вдалося проникнутися поезією Галини Кирпи й створити образи, які чудово доповнюють і навіть вплітаються у зміст віршів.
Ясі сподобалося розглядати дрібні деталі ілюстрацій, наприклад, крихітні віконця у будиночках, деревах, квітах. Десь із тих віконечок визирають пташки, маленькі тваринки, у якихось віконечках стоять чашечки із чаєм, або чимось смачним. А от вже у самі віконечка зазирає мальовничий, філософський світ кульбабок, конюшин, метеликів, зоряних вечорів… Ось пагорби, схожі на кавуни, димки із коминів, що нагадують политі білою глазур’ю бублики, падучі зірки схожі на цукрове печиво. А які незвичайні барвисті гусениці, усміхнені дерева та квіти! Усі вони мандрують книжкою, звертаються до глядача мовою поезії (із книжки – у свідомість). Тож, у мистецьких роботах Анни Хоменко і поезія, і музика, і передусім – українська душа.
«Ліннея в саду художника» – наступна книжка. Її написала шведська письменниця Кристина Б’єрк, проілюструвала Лена Андерсон, а переклала українською Галина Кирпа.
Книжка захоплює тим, як її автори зуміли подати цікаву розповідь про відомого художника-імпресіоніста Клода Моне. Тут текст, ілюстрації, репродукції та фото поєднані незвично й напрочуд вдало. І справді – як важливо такі складні речі, як інформація про той же імпресіонізм, або біографічні дані художника подати так, щоб вони зацікавили не тільки дорослого, а й маленьку дитину.
Вся розповідь ведеться від дівчинки Ліннеї, що вирушила в подорож на батьківщину Моне – Францію. Вирушила вона із мудрим садівником Блюмквістом, який багато знає про мистецтво й розповідає дівчинці про світ художників, зокрема, про Моне. До речі, щодо імені головної героїні – авторка не просто назвала її таким квітковим іменем. Адже відомий художник любив квіти, любив малювати їх, особливо лілеї, для яких було викопане невелике озеро в його саду.
Яросі дуже сподобалося малювати лілеї, змальовувати із фрагментів репродукції, особливо кольоровими кульковими ручками, бо їхні, щільно покладені на папір, лінії нагадували рельєф мазків на квітці.
А як зрозуміло, навіть для дитини, сказано про імпресіонізм Клода Моне – «художник, що малював враження». Тобто імпресіонізм – це враження від побаченого, вловлене на льоту й перенесене фарбами на папір або полотно.
Варто зробити висновок, що ця книжка не тільки художня, а й пізнавальна. Вона буде цікавою великому колу читачів і, здається, особливо тим, які раніше мистецтвом не захоплювались. Крім того вона дуже важлива для родинного читання.
А ось чотири книжечки, які Яся вирішила прочитати «повністю сама». Написала їх шведська письменниця Рус Лаґеркранц, оформила шведська художниця Ева Еріксон, українською мовою переклала також Галина Кирпа. Я кажу про «Моє серце б’ється і сміється», «Моє щасливе життя», «Яка ж я була щаслива» і «Даня та її клопоти».
В цій повісті оповідається про звичайну дівчинку Даню, що пішла до школи і вже вміла писати й читати, була трішки сором’язливою, але знайшла собі подругу Еллу Фріду – дівчинку із їхнього класу. Даня вміє бути щасливою, вміє радіти навіть дрібничкам. Але було й таке, що вони з Еллою Фрідою посварилися. Або таке, що її подруга переїхала в інше місто й Даня зі сльозами на очах дивилася на порожнє місце за своєю партою.
Письменниця чудово описала буття маленьких школяриків: уроки, перерви, домашні завдання, ігри, особисте життя. Ситуації, у які потрапляли герої книжки, близькі багатьом діткам та, зрештою, і їхнім батькам.
– Я люблю Даню, бо вона схожа на мене! – сказала Яся, прочитавши перші дві книжки (щоправда, з маминою допомогою). – Мені теж шість років, я давно навчилася читати й писати.
– А чим, – запитую далі, – ти ще схожа?
– У Дані кіски кучеряві і в мене. Тільки у Дані вони світліші, золотисті, але й у мене такі були, коли я була дуже маленька. У нас є домашні улюбленці. Тільки у Дані – морські свинки, а у мене – котики. І я їх дуже люблю. А ще я пишу листи Богданці – своїй уявній подружці, яка живе дуже-дуже-дуже далеко, як і Данина Елла Фріда.
Розповіла Катерина Міщук
