Саме це відомий хорватський письменник сказав, відлітаючи додому.
В Україну Мілан Загорац приїхав уперше — зустрітися зі своїми друзями, видавцями, а також узяти участь в Міжнародному фестивалі «Литаври».
Першим враженням від Києва було здивування — яке величезне місто й скільки тут води: «Коли дивишся на Київ згори, з ілюмінатора літака, здається, що місто просто піднімається з води. Дуже гарно». І при цьому багато схожого на хорватські міста та мегаполіси інших країн колишнього соцтабору: «Такі панельні будинки побачиш у Празі, Варшаві, Загребі, Будапешті. От тільки такого широченного Дніпра там не побачиш. Найбільша річка Середньої Європи — Дунай — у Відні чи Будапешті навіть близько не така широка. Це вражає».
Перший вечір у Києві — знайомство з відомими письменниками, перекладачами Дмитром Чередниченком і Галиною Кирпою.
«Навіть не уявляв, що в квартирі може бути стільки книжок. Тут тільки на інвентаризацію потрібен рік. А який доробок у господарів оселі! Просто неймовірно — така титанічна робота, стільки творів, стільки перекладів! Я вважаю, що мені дуже пощастило познайомитися і поспілкуватися з такими людьми».
Дорогою до Чернігова Мілан ділиться спостереженнями: «Оці ваші села й невеличкі міста дуже схожі на наші, десь на півночі Хорватії, у Славонії. Особливо рідні оці бабусі, що продають яблука, груші, гарбузи вздовж дороги. Он глянь, сидить парочка, дідусь і бабуся, на лавці біля будинку. Сцена з хорватського Джакова».
Два дні фестивалю промайнули як мить: виступи, зустріч зі студентами та журналістами, спілкування з колегами… Фестиваль вдався справді міжнародним, і серед нових знайомих — письменники з Білорусі, Греції, Сербії, України.
Цікава зустріч зі студентами-філологами Ніжинського державного університету імені М.В. Гоголя: «Я за життя мав чимало виступів і літературних розмов. Прикметно, що доволі часто, коли на закінчення питаю, чи має хтось запитання — їх здебільшого немає. Але не цього разу. Дуже допитливі молоді люди, розумні, і тепла розмова».
І вже на виході до літака в аеропорту «Бориспіль»: «Сподіваюся, що ми ще не раз побачимося. Бувай, Україно!»
Я теж сподіваюся, що не раз. Бувай, Мілане! Hvala puno!
Мілан Загорац
ПОЕЗІЇ
Сальдо
Проблема тільки у тому,
що можемо
риску підвести,
знаєте, ту,
успіхів або поразок життєвих,
лиш в нескінченно малу мить
перед падінням
у морок суцільний
а все інше — просто спекуляція
на тему — хто пан, хто пропав
з огляду на невизначеність поняття
будь-який результат безглуздий
Цей блог я пишу для…
…тих, хто в лісі гуляючи, заблукав…
…тих, хто почувається в пастці…
…тих, хто залишився сам, хоч вважає, що цього не заслужив…
…тих, хто стривожений так, що певен: ця тривога ніколи не мине…
…тих, хто захворів…
…тих, хто боїться кінця…
…тих, хто нещасний, бо вважає, що має замало…
…тих, хто нещасний, бо не знає, куди треба йти…
…і тих, хто не знає, що має вчинити…
…для тих, хто почувається покинутим…
…для тих, хто нарікає на важкий тягар відповідальности…
ну от. може когось пропустив то ви самі додайте…
Первородний гріх
кожна жінка знає
одну-єдину істину
що
всяке зачаття
в основі своїй
безгрішне
як і кожен знає
що смерть
не кінець
а лише
новий вибір
на шляху
до безгрішного зачаття
тричі благословен той
хто істину цю спізнає
алілуя
алілуя
алілуя
Безболісний спосіб самогубства
пам’ятаю, ніби учора…
падав весняний дощ
це було перше травня чи десь коло того
1986-й
ми всі разом пішли
щось випити у гітлера
(так звали типа на ім’я адольф
він тримав генделик у джаковацькій сатниці)
луї з гаю сказав
що лисиця
покрала його курей
пішли ми до лісу
знайшли нору
озброєні рушницями
вилами
граблями
мотиками
лисиці не було
зате було нас
трохи
луї, тато, ліс,
я
і чорнобиль
воно звичайно
де в дідька той чорнобиль?
та й сказали ж
що та хмара нас оминула…
а чи так це?
падав дощ
і зараз, через тридцять років, я знаю
що якось це на мене вплинуло
чорнобиль
безболісний спосіб самогубства
книга мертвих
одного дня
інтелект
у вигляді
елегантного блакитного світла
що переливається у призмі
з якогось сузір’я неподалік
конячої голови
вважатиме фейсбук
ультимативною книгою мертвих
раннього світанку свідомості
тобто всі ми будемо
один за одним
мертві й давно станемо прахом
коли наші фото
й плутані висловлювання
наочно
оспівуватимуть
вічне життя
обіч цифрового бога
Переклад з хорватської
Володимира Криницького
Мілан Загорац (Milan Zagorac) народився 1976 року в Рієці (Хорватія). Закінчив курс хорватської мови та літератури в Університеті Рієки. Був заступником головного редактора легендарного рієцького часопису «Rival», заступником головного редактора видавництва «Adamić», директором і головним редактором Видавничого центру «Рієка». 2005 року разом з дружиною, письменницею і перекладачем Тамарою Модрич-Загорац, заснував видавництво «Studio TiM».
Співорганізатор і учасник більшості літературних заходів у Рієці. Засновник і головний редактор літературно-мистецького часопису «Književnost uživo». Опублікував понад півтисячі наукових і критичних статей, оглядів, прозових і поетичних творів у численних виданнях. Як видавець або редактор випустив у світ понад 400 книжкових видань. Прозу, поезію та есеї Мілана Загораца перекладено англійською, словенською та українською мовами, надруковано у виданнях Боснії і Герцеговини, Канади, Сербії, Словенії, США, України, Чорногорії.
