У серпні в Швеції вийшла нова книжка Еллен Карлсон – збірка трьох повістей про семирічну Сельму та її найкращих друзів Фабіана й Шпульку. З цієї нагоди Дитяча бібліотека Буроса розпитала Еллен про її дитинство, чому стала письменницею і чи вміє вона зберігати таємниці.
Фото: www.instagram.com/ellensbocker
– Я досить часто розмірковую про те, що ставалося зі мною чи що я бачила. Натхнення, нові ідеї, які могли б вписатися у мої історії, я шукаю постійно. Персонажі з моїх книжок нібито постійно десь поряд зі мною, іноді вони наче вискакують в мене перед очима в якійсь ситуації, і я розумію, що про це я хочу написати.
Написавши першу книжку про Сельму, я вже добре знала цю дівчинку й чудово уявляла все, що відбувалося у її житті. Писати про Сельму мені було найлегше.
Про що йдеться у «Книжці про Сельму»?
– Можна сказати, книжка оповідає про один рік з життя Сельми, з великими й малими, веселими й сумними подіями. Про те, як важливо бути собою і мати таке право – бути собою, або бути самотнім, якщо цього потребуєш. І разом з тим – як чудово мати справжню дружбу.
– У моєму житті було кілька таких Шпульок. Сподіваюся, що і я сама теж була Шпулькою для інших.
Ти вважаєш, що може бути кілька найкращих друзів?
– Гадаю, цілком! Я зараз, у дорослому віці, маю кількох найкращих друзів. А в дитинстві іноді такий друг був один, а іноді – кілька.
Сельма має велику таємницю, про яку вона пообіцяла мовчати. Але це нелегко. Ти добре зберігаєш таємниці?
– Я дуже добре зберігаю таємниці, ще з дитинства. Може, навіть надто добре. Деякі таємниці, як, наприклад, Сельмина пташка, не варто тримати в собі.
У твоїх книжках діти переживають багато різних почуттів. Ніхто ж не може завжди мати тільки добрі й прекрасні почуття.
– Я думаю, що ми всі дуже схожі. Ми всі переживаємо схожі емоції, хоч хто ми є. Можливо, трохи інакше на них реагуємо. Я звичайно уявляю, що відчувала б, якби була Сельмою, або, скажімо, Шпулькою, і вже від цього відштовхуюся.
2013 р.
– Майже всі в моїй родині в той чи інший спосіб пов’язані з дитячими книжками. Тож така можливість завжди витала в повітрі. Але маленькою я більше хотіла малювати, а не писати. У 20 років я таки спробувала написати книжку – це була підліткова повість, її не видали. Але я не втратила бажання, писала далі й нарешті написала щось, що могла показати видавцям. І вже цю книжку прийняли й видали!
А що найцікавіше в процесі писання книжок?
– Шанс створити повністю свій власний простір, де я цілковито сама й можу робити те, що хочу. А далі, коли я відчуваю, що готова – поділитися ним з іншими.
Ти ще десь працювала чи тільки пишеш книжки?
– Зараз я працюю редактором мальованих книжок у видавництві «Rabén & Sjögren». До цього керувала власним видавництвом, працювала у книгарні. І ще листоношею!
Я читала, що твої батьки були рецензентами дитячих книжок. То у вас вдома постійно читали?
– Так, мої батьки були рецензентами, а мама – ще й бібліотекарем, тому читали ми чимало. Багато нових книжок. Читати нові книжки – це те, про що я стараюся не забувати зі своїми дітьми. Звичайно, дорослим цікаво читати своїм дітям книжки, які вони самі читали в дитинстві. Але не менш важливо, щоб діти читали книжки, які відображають сучасність, час, у якому вони зростають.
Ти в дитинстві багато читала?
– Я навчилася читати в 4 роки, і тоді найохочіше читала книжечки про ведмедика Бамсе. Спочатку я не хотіла вчитися читати — боялася, що батьки мені більше не читатимуть. Але хвилювання були марні – вони читали мені доти, поки я стала достатньо дорослою. Це було дуже мило й приємно.
Спілкувалася Ліса Альквіст
Зі шведської переклав Володимир Криницький
Про письменницю:
Фото: www.barnensbibliotek.se
Instagram: @ellensbocker
