Ksenija Kušec. Prozirna Lili / Ilustracije Jelena Brezovec. Varaždin : Evenio, 2015. 25 str.
Лілі – звичайна собі дівчинка, як вона сама про себе каже. От тільки час від часу деякі частини її тіла стають прозорі, ніби зникають.
Я звичайна дівчинка. Живу з мамою і татом, вчуся в другому класі і вмію швидко друкувати на комп’ютері. Я зовсім звичайна, але… Завжди це “але”. Зі мною часто стається дещо незвичайне, дуже-дуже незвичайне. Іноді – лише іноді! – я стаю прозора. От просто прозора. Невидима. Я знаю, що це дивно, і мені щоразу здається, ніби я сплю, але це таки стається. Я не знаю, коли це може статися, і геть не розумію, чому так буває. Тому я вирішила написати про все, що мене мучить – може, хоч так я зрозумію.
Спершу Лілі й сама не знає, чому таке стається, як не знають і читачі. Але читаючи далі, ми відкриваємо, що значну частину дня Лілі проводить сама. У неї є друзі, які живуть неподалік, і коли Лілі грається з ними – усе гаразд, усі її руки й ноги на місці.
І в школі такого не буває, щоб якась частина тіла стала невидима. Не стає Лілі прозорою і в компанії своєї бабусі. А от коли залишається сама, або коли мама чи тато не звертають на неї уваги, може стати невидимою не тільки рука чи нога, а й уся Лілі.
Дівчинка розповідає деякі історії з ранішого дитинства, і ми потихеньку починаємо розуміти, що прозорість Лілі з’являється, коли дитина почувається непотрібною і покинутою.
Щоб її побачили, щоб не бути невидимою, вона обсипається маминою пудрою, іншим разом – фломастерами й фарбами малює собі очі, носа, губи… Звичайно, батьки сприймають це як пустощі й висловлюють своє невдоволення криком. Але чому діти роблять шкоду? Здебільшого – щоб звернути на себе увагу. І чим допоможе крик, якщо за десять хвилин дитина знову залишиться сама з собою – невидима?
Лілі пощастило: батьки прочитали її оповідь. Не просто прочитали, а зрозуміли, що мучить їхню дитину, і вирішили щось змінити в своєму житті – на користь дитини. Мама й тато домовилися по черзі приходити раніше з роботи й більше часу проводити з дочкою. Окрім цього, вони попросили бабусю пожити з ними, і Лілі одержала додатковий бонус.
На жаль, не всім так щастить. Не всі діти вміють писати. Не всі батьки вміють читати. Ті, які вміють читати, не завжди годні прочитати між рядками, що ж саме їхня дитина написала.
Я був прозорою дитиною. Часом абсолютно прозорою. А через певний час я до цього звик і навіть побоювався тих моментів, коли ставав видимим. Але це не найкращий стан у житті, особливо – для дитини.
Слід подякувати авторці. Ксенія Кушец зуміла втілити в образи й висловити те, про що багато з нас лише думали, до того ж – у далекому дитинстві. А їй вдалося це описати.
Якщо певна частка автобіографічності є в цій книжечці, то передбачення батьків Лілі (коли вважати її прототипом Ксенію) справдилися – вона стала чудовою письменницею.
“Прозора Лілі” має сподобатися дітям, і вони можуть зрозуміти, що про свої переживання варто розповідати, адже мама й тато здатні зрозуміти й підтримати тебе. А ще цю книжечку варто читати батькам. Будьте певні, навіть якщо ваша дитина не пише таких сповідей – хоч раз у житті вона точно почувалася прозорою. І вина в цьому – тільки ваша.
Про авторку:
Ксенія Кушец народилася, живе й працює у Загребі (Хорватія). За фахом архітектор, за покликанням – письменниця, пише книжки й сценарії, а також грає на саксофоні. З-під її пера вийшли збірки оповідань для дітей “Оповіді з Сонячної системи” (2010) та “Розкажи мені все” (2013), романи “Янко й машина часу” (2013), “Кімнати” (2014), дитяча книжка “Прозора Лілі” (2015). Готується до друку новий роман “Удома найкраще”.
Володимир Криницький
