Пропонуємо вашій увазі розмову відомої письменниці, перекладача зі скандинавських мов Галини Кирпи з донькою знаменитої Астрід Ліндґрен – Карін Німан (Karin Nyman).
Карін Німан присвятила своє життя художньому перекладу – перекладає з англійської, французької, німецької, данської, норвезької. Наша коротка розмова відбувається напередодні 14 листопада – дня народження її видатної матері, письменниці світового рівня.
Фото надано компанією “Астрід Ліндґрен” (www.astridlindgren.com)
Галина Кирпа: Пригадую, як після школи, начитавшись про життя Астрід Ліндґрен, я записалася на курси стенографії, але за рік покинула їх. Я мріяла вчитися в університеті і не уявляла себе в ролі стенографа. В Астрід була найзаповітніша мета – мати багато часу для творчості. І тоді їй та стенографія стала в пригоді. Чи вистачало їй того часу?
Карін Німан: Астрід замолоду опанувала стенографію, машинопис і діловодство, задовго до того, як зрозуміла, що хоче стати письменницею. Усе це потрібне було їй для того, щоб працювати секретаркою, уміти записувати те, що диктує шеф канцелярії і друкувати листи на машинці. Вона працювала секретаркою 15 років, і вже аж 1945-го влаштувалася у видавництво дитячої літератури.
Пишучи книжки, вона раділа, що вміє стенографувати. Так виходило швидше, легко було закреслювати і писати заново. І коли вже задуманий текст її влаштовував, вона передруковувала його на машинці без жодного виправлення. Тому її збережені машинописи геть нецікаві для дослідників, бо вони не бачать, як саме вона працювала над словом.
Де краще працювалося – в Стокгольмі чи Фурусунді? Де найбільше вона любила усамітнюватися зі своїм натхненням?
Найкраще їй писалося у Фурусунді, там вона мала більше спокою.
Нарешті в Україні вийшла перша «Мадікен» до ювілею Астрід (2017 року. – Прим. ред.). Нині ми вже маємо «Мадікен і Манюня». Яка була Анна-Марія Фріс дитиною, можна уявити з книжки. А яка вона була в дорослому житті? Як склалася її доля?
Анна-Марія Фріс була для Астрід найближчою подругою упродовж усього життя. Ім’я Мадікен Астрід запозичила в Анни-Марії, яку в дитинстві так називали, але то й усе. Загалом це вигаданий персонаж. Справжня Анна-Марія мала свою родину, трьох дітей і деякий час працювала у тому самому видавництві, що й Астрід.
Анна-Марія та Астрід присягнулися одна одній: «Ніколи не брехати, ніколи не зраджувати, ніколи не підводити». Я думаю, що й це великий талант – уміння дружити. Тому дружба в творах Астрід завжди щира і віддана, далека від меркантильності. Їй справді пощастило пронести цю обіцянку крізь усе своє життя. Мене це дуже зворушує. Астрід не треба було вигадувати справжньої дружби в творчості, адже вона знала, яка має бути дружба.
Астрід мала в житті набагато більше близьких друзів (окрім Анни-Марії). Це і Марґарета Стремстедт, що написала її першу біографію, і її зовиця Ґунгільд Еріксон із Неса, дружина її брата, і Маріанна Еріксон, її співробітниця і заступник редактора у видавництві. Окрім того в неї були друзі серед чоловіків.
Яка була Пеппі в твоїй уяві? Така, якою її створила Астрід? Ти впізнала свою Пеппі?
Власне, я ніяк не уявляла тієї Пеппі. Коли я попросила маму: «Розкажи про Пеппі Довгапанчоху», то просто назвала ім’я, яке спало мені на думку, щоб мама розповідала, що їй хочеться. Я зовсім не думала про те, яка могла бути Пеппі.
живе у Швеції і може читати
“Пеппі Довгапанчоху”
українською і шведською
Здається, Ларс у дитинстві був не дуже схильний до гуманітарних знань. Але ж удома була сила-силенна книжок, і всі ви постійно читали. Яку книжку Астрід найбільше любив Ларс?
Я й не знаю, які книжки Ларс любив найбільше. Все-таки він був уже дорослий для дитячих книжок, йому виповнилося 19, коли вийшла перша мамина книжка. Коли він був малий, в неї ще не було книжок.
Є таке англійське прислів’я: «Вибирай книжку так, як вибираєш друга». Саме так я обираю письменників для перекладу. Це чудовий спосіб пізнати світ письменника. Ти перекладала твори Марії Парр шведською, я – українською. Дехто називає Марію Парр «новою Астрід Ліндґрен». Мабуть, Астрід могла б сказати про неї: «Це великий талант». Або як Енн із Зелених Дахів Монтґомері: «Рідна душа». Ти згодна? А ще мені здається, що вони обидві – і Астрід, і Марія – вміють «бачити серцем», як Маленький принц Екзюпері.
Марія Парр – дуже-дуже хороша письменниця. Безперечно, можна сказати, що для Астрід Ліндґрен це «рідна душа».
Астрід багато робила для того, щоб у світі слова творилася література, а не «штучні» імена. У цьому її заслуга як головного редактора. Основа всіх творів Астрід – тонкий гумор і бездоганне чуття мови. Її послідовники це добре розуміли і тримали високий рівень художньої літератури. Згадаймо хоча б Ульфа Старка чи Барбру Ліндґрен. А ще багато письменників мріє стати знаменитими. Астрід не ставила це собі за мету, вона прагнула писати хороші книжки. Здається, відомість її часом навіть обтяжувала. Це так? Недарма в її житті з’являється Сара Швардт. Я саме перекладаю «Твої листи я зберігаю під матрацом» і захоплююся цим дивовижним спілкуванням. Знаменита письменниця не пишається своєю славою, а так просто й безпосередньо говорить із незнайомою дівчинкою. Сарі просто пощастило на таке тривале приязне листування. Адже Астрід писали з усієї Швеції!
Астрід не мала потреби мріяти про те, щоб стати знаменитою, бо слава прийшла до неї одразу, як побачили світ повісті про Пеппі Довгапанчоху. Либонь, у літньому віці читацька любов трохи її обтяжувала, та насправді вона надзвичайно раділа, що до неї тягнеться стільки дітей. І вона цим неймовірно тішилася.
У нас немає біографа такого рівня, як Єнс Андерсен у Данії, що написав багато життєписів надзвичайно цікавих людей (Ганса Християна Андерсена, Оле Луна Кіркеґора, Туве Дітлевсен та ін.), а серед них – і життєпис Астрід Ліндґрен. Що скажеш про це видання? Його можна назвати найповнішим дослідженням про життя і творчість Астрід?
Біографія Єнса Андерсена – дуже добра, я йому надзвичайно вдячна за неї. Хоч він сам казав, що його дослідження «неповне», мовляв, біографії ніколи такими не бувають, за кілька десятиліть може з’явитися якась нова біографія.
Ти замолоду писала книжки для дітей. І вони виходили кілька разів з різним художнім оформленням. Чому так мало? Бо вибрала переклад?
Я написала колись дуже давно тексти до двох дитячих ілюстрованих книжок. То було замовлення від видавництва. Там вирішили, що дітям потрібна книжка, де було б показано різні марки автомобілів. Але видавництво не могло видати такої книжки зовсім без тексту, тож доручили мені коротенько розповісти про автомобілі.
Ольга Сенюк і Галина Кирпа, кінець 1970-х.
Фото Дмитра Чередниченка
Коли б ти знала, Карін, як пощастило Астрід мати такого перекладача, як наша Ольга Сенюк! Завдяки їй вийшло 15 книжок українською мовою, їх постійно перевидають. Я взялася перекладати далі лише коли вона тяжко занедужала (Галина Кирпа переклала твори Астрід Ліндґрен: «Сонячна галявина», «Домовичок Нільс Карлсон», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці», «Мадікен», «Мадікен і Манюня». – Прим. ред.). Але ми досі вітаємо одна одну з Днем народження Астрід Ліндґрен. Це можна вважати нашою особистою традицією. Ольга Дмитрівна завжди була переконана, що Астрід – найбільша дитяча письменниця. Цікаво, а скількома мовами вже перекладено твори Астрід Ліндґрен?
Дуже приємно чути, що українські переклади такі хороші!
Нині вже книжки Астрід перекладено понад 100 мовами.
Книжки Астрід допомагають нам, дорослим, ніколи не прощатися з дитинством. Думаю, що завдяки Карлсону, Пеппі, Міо, Лотті, Мадікен та іншим «дітям Астрід Ліндґрен» ми надовго лишаємося дітьми. А письменники, що пишуть для дітей – то й навіки, хоч перед дітьми вони часто відкривають світ дорослих, сповнений проблем, непорозумінь, ворожнечі. Астрід робила це неперевершено. Мабуть, тому їй вірили і діти, й дорослі. Її художній правді.
Дякую за розмову, Карін. Сподіваюся, майбутні покоління любитимуть Астрід Ліндґрен так само, як любимо її ми.
Найщиріші вітання від Швеції й від мене – Карін!
Розмову провела і переклала зі шведської Галина Кирпа
Чільне фото: Karin Nyman – Skärmdump/TV4
