14 листопада Астрід Ліндґрен – 111 років.
І вже 16 літ минуло без неї, чиї дивовижні книжки перетворювали наше дитинство на незвичайне свято. За цей час виросло нове покоління – тих, хто більше сидять за комп’ютером, аніж за доброю книжкою. Але диво дивне: Карлсон, Пеппі Довгапанчоха, Мадікен, Еміль з Льонеберґи… – улюблені герої й цих «комп’ютерних» дітей.
З-під пера Астрід Ліндґрен з’явилися десятки книжок, більшість із яких перекладено українською мовою. Дві українські перекладачки так добре освоїли материк творчості славетної шведської письменниці, що, видається, зуміли переконати всіх: Астрід Ліндґрен – наша, її персонажі думають і говорять українською! Та ще й якою розкішною українською! 15 неодноразово перевиданих перекладів Ольги Сенюк і 5 – Галини Кирпи. Ольга Дмитрівна Сенюк – єдина українка, кому пощастило не тільки листуватися зі шведською казкаркою, а й бачитися і розмовляти. Це сталося навесні 1993 року – і тоді захопленій Астрід Ліндґрен навіть захотілося вивчити українську мову…
Шведська критика спершу дуже насторожено поставилася до образів Пеппі з її «поганими манерами», Карлсона з його «дитячим егоїзмом», неймовірного витівника і бешкетника Еміля… Але самі діти – не тільки в Швеції, а й в усьому світі, так полюбили безпосередніх і щирих героїв Астрід Ліндґрен, що сумнівів не залишалося: фантазія письменниці, яка не завжди відповідала застиглим, застарілим моральним нормам суспільства, творить дива.
Народжена з прагнення розважити хвору донечку, оповідь про Пеппі Довгупанчоху 1945 року врятувала видавництво «Рабен-Шегрен» від банкрутства, а світ – від одноманітної правильності й нудьги. «Досі такої героїні, як Пеппі, у шведській дитячій літературі просто не було, – зауважує Галина Кирпа. – Це був ніби вибух і своєрідний виклик стереотипам».
Зрештою, викликом стала вся творчість Астрід Ліндґрен, яка руйнувала будь-які стереотипи. Усе написане приносило їй визнання й популярність, чого письменниця не розуміла і ставилася до будь-яких проявів слави з великим подивом. Астрід Ліндґрен одержувала безліч нагород, її відзначили Золотою медаллю імені Г. Х. Андерсена (за «Расмуса-волоцюгу») і, як нікого іншого з письменників світу, переклали вже 104 мовами та спорудили ще за життя пам’ятник у центрі Стокгольма!
Астрід Ліндґрен – витончена малярка, яка, поміж пригод і витівок, так відтворює краєвиди шведської природи, що вони назавше зачаровують читача. Письменниця – знавець Біблії й світової історії, вона – захоплений побутописець, бо її описи сільських і міських буднів вражають подробицями: від кухонного умеблювання, начиння броварні, атмосфери дитячої кімнати до роботи в полі чи поїздок човном до сусіднього хутора. Та, найголовніше, усе створене Астрід Ліндґрен – створене з любові.
Вона завжди наполягала на тому, що не намагається «розважити малих читачів», не думає про них, коли пише. «Я пишу, щоб розважити дитину, якою колись була сама…» Утім, ця позірна відстороненість засвідчує тільки те, що Ліндґрен бачила себе дитиною серед дітей, для яких творила. Уже маючи власних онуків, письменниця залюбки гралася з ними, вилазила на дерева і зауважувала при цьому: «Жоден закон не забороняє стареньким лазити по деревах!»
Світ пам’ятає її такою – поборницею прав дітей, захисницею тварин, до яких письменниця вимагала поваги, усміхненою жінкою з дитинним обличчям, яку завше оточують малюки. Її книжки досі приховують загадку Ліндґрен – вічно захопленої життям дитини.
Лише за останні роки
українською видано такі твори Астрід Ліндґрен
(натисніть на зображення для перегляду):
