Валентина Антонюк
На згарищі моїх віршів…

Ювілейний творчий вечір Валентини Антонюк у Будинку актора, Київ, 2004 р.

БАТЬКІВСЬКІ ЛУКИ

Батьківські луки, на Корсунщині Черкаської області – дідівщина письменниці. Світлина Олексія Слюсара.
На Батьківських Луках,
Коли ще вода стоїть після повені,
Повно цвіте миколайчиків жовтих,
Наче сонцем побризкано
По воді, по траві,
По чиємусь дитинству,
Яке виглядає із Батьківських Лук
І ховається у миколайчиків цвіт,
І там собі нишком плаче,
Й намисто ниже із сонця,
Що його назбирало
На воді, на траві,
На миколайчиків цвіті.
І покриє намисто
Інеєм піт
З довгих літ
По дитинстві.

 

ПРО МАЙСТРА

Дмитру Чередниченку

Майстер ліпив із глини
І обпалював у печі
Кумедних істот:
Схожих на людей тварин,
Схожих на тварин людей.
Майстер вдихав
У кожну з них
Дух
Через дірочку-свистульку.
Кожна його ліплинка
Мала свій голос.
Лише до кожного голосу
Потрібен був Майстер
Чи просто
Той,
Хто схоче дмухнути
У свистульку.

 

* * *
Галині Кирпі

Ваша хата
З вишитими крилами
Сіла спочивати
Край води.
Дивиться собі
Очима сивими,
Мов застерігає
Від біди.
В хаті хтось малює
Противусолонь,
Посолонь
Кружляє Оболонь.
Й Волохань,
Котисько прудивусий Ваш
Проміж нас
Ні разу не пройшов.

 

* * *
Заковане щастя в підкову,
Підкова – лежить коло двору.
Лежить і мовчить, і затято
Не каже нікому про свято…
Довічне долання болю,
Вечірні розмови у Бозі…
Підкова загублена долі
Чекає коня при дорозі.

 

* * *
Озвись мені півником білим,
Скупайся із ним у росі,
Назвися ірисом!.. Злетіли,
Згубились у небі ключі
Лелечих ячань
І наших мовчань
Про квіти січневі
Й цілунки серпневі.

 

* * *
Мені наснився бриль старий,
Солом’яний, –
Упав із неба він, накрив
Собою весь мій рід.
Були там прадідо, і дід
Мойого прадіда, й мої
Ще неродженні внуки.
Під тим брилем вмістилася
Уся моя рідня.
Солом’яною казкою
Втішалась дітлашня:
Про те, як на соломці спав
Солом’яний бичок,
А прадідо солом’яний
Йому смолив бочок.

 

* * *
На згарищі моїх віршів
Дощ видзьобав твоє обличчя…

 

* * *
Зіщулена, у тебе на крилі
Присплю печаль.
Важкою тобі не буду.
Час. Злітаймо.
Людям невидимі,
Та зримі Богу,
В дорогу спокут,
Повчань і сповідей
Рушаймо.
Колисковою тобі чаїтиму,
Легко летітимеш…
Де ти? Озвись!
Допіру тебе несміло
Я цілувала в крила.
Іще мені наснись.

 

* * *
Осінь на прялочку пряла,
Бабине літо стрічала.
Бабине літо, умите,
Діда свого загубило,
Вік самотою ходило
В осени пари просити.

 

* * *
Смутку мій радісний,
Стухне спеки зотлілий шатер,
Засвіт розбудять розлуку мрії посивілі
Й змерзло подивляться в очі осені,
Просячи слів, пахощів формул,
Що з олівців бризкають на папір…
Косимо шерхлі троянди в пожухлих кущах,
Носимо усміх-біль на німих вустах…
Смутку мій радісний, знаєш,
Спалені, не заячать давні обрáзи.
Бгаєш розпач у рідних очах…
Із вирію навертає хміль призабутих мрій.
Рось не відпускає ряхтіти троянді вітрів…
Зотліє папір із тінями формул: може, їх виведуть інші?
Смутку мій грішний…

 

* * *
Щедриком-ведриком,
Добрим вареником
Викотивсь місяць у ніч.
Чибриком-вибриком
Скорше до ліжечка,
Чи із лежанки на піч.
Ви, чибиряйчики,
Лялькові зайчики,
Вухами вкрийтесь і спіть
І колисаночку
Аж до світаночку
Хай мені котик мурчить.
Снитиму літечко,
Літепло, квіточки,
Теплі калюжі з дощу.
Снитиму: дощикові
Та синочкові
Мама наварить борщу.

 

Перший спільний виступ із сином Валерієм на сцені Корсунь-Шевченківської ДМШ ім. К. Стеценка: Звучить «Колискова» В.-А. Моцарта, 1987.

 

* * *
Тільки й клопоту того:
Устати раніше від птиць,
Прибратись до них, заспівати.
Озватися до квітів і дерев,
Без ліку поклонитися землі,
Роси напитися
І досхочу набутися
Віч-на-віч з Луками.
Сліпих іще, втопити біди в плесі
Росі прадавньої,
В усіх прощення випросить
І всім простить.
І стати вишнею
Над собою колишньою.

 

* * *
Заквітли луки.
Коники
Хрестили навскіс
Білі,
Розстелені по луках
Сувої полотна –
Залежаного в скрині
Віна
Моєї баби.
Нашого роду діти
Училися ходити
Стежками з полотна,
Тримаючись за квіти.

 

* * *
Мій Дім,
Моє Поле,
Мій Храм
І моя Толока…
Нап’ята Струна
Поміж Нині і Давнім
Озветься печаллю про Дім,
Розкаже про Поле
Й чекання дощів,
Заграє про Храм:
Як у ньому чаділа свіча,
Й Толока
Стоголосо мовчала
Про Того,
Хто грав на Струні
У Храмі,
В якім –
Толока…

 

* * *
Забутими тінями рине
У темряву ночі печаль.
Закутими мріями лине
В оспіваний, любий рай.
Пливе безупинно із неба,
Минаючи, мов чужу,
Ніким не сполоханий, щебіт
Про жаль за усім, що внизу.
Поснули старі мороки
По тінях і по кутках:
Сороки три білобокі
Й горобчик, зухвалий птах.
На сході зомліла зірка,
Веселик веде крилом,
Синичка привітно цінька
І ночі – як не було.

 

* * *
Батько-голуб
Щоранку чекає мене:
Кличе снідати:
Годується з рук,
А пити
Літає деінде.
Мабуть, маю
Незнану сестру.

 

* * *
Коли водою скресне лід
І міст з калини,
Я перейду до тебе вбрід,
О мій єдиний!
Коли застелить світ біда
Й зашерхне пісня,
Ти наші ночі розгойдай, –
Іще не пізно!
Чумацьких зір ясна печаль
Нас причащає,
І чи повернеться скрипаль,
Ніхто не знає…

 

* * *
Зіщулена,
У тебе на крилі
Присплю печаль.
Важкою тобі не буду.
Час. Злітаймо.
Людям невидимі,
Та зримі Богу,
В дорогу
Спокут,
Повчань і сповідей
Рушаймо!
Колисковою
Тобі чаїтиму.
Легко летітимеш…
Де ти? Озвись!
Допіру
Тебе несміло
Я цілувала в крила.
Іще мені наснись.

 

* * *
Вкраплення меду
У віск,
Вкраплення сліз
У сміх,
Вкраплення співу
У нерозмову…
Стріха
Розчулено крапле
Вчорашнім льодом,
Хмаринку
Змиває дощ,
Який крижаніє
У леті
До наших долонь,
Які хтозна-коли
Робили добро,
Про що їх ніхто
Не просив.

 

* * *
Чогось іще хочеться,
Рясно ще сходять слова,
Жива ще сльоза, що нею одною
Умів ти напитися. Гасне
Обвуглене Дерево Роду,
Що ним ти задумав зогріти
Нашу зиму, і двір, і коло двору.
Добре, що не зрубав, а живе підпалив.
Весною воно розквітне
Силою молодою.
Під ним іще довго рясною травою
Сходитимуть чиїсь вірші
Про нас із тобою.

 

* * *
Молюсь на образи моєї пам’яті,
Тулюсь лицем до образів святих,
Палю свічки.
Літопис давності
Проказую невміло за отих,
Кого порятувала,
І за тих, хто рятував саму,
За найкоханішу дитину – матір,
За грішних і святих,
За безміру пітьму…

 

* * *

Біля рідної хати
в с. Новокатеринівці
Донецької області,
1962 р., червень.
Я росту із тебе, Україно,
Материнкою в хрещатому яру,
Сіюсь чорнобривцями на схилах,
Хмелем твоє лоно обів’ю.
Пташкою води нап’юсь твоєї,
Джерелом правічним заструмлю,
Проступлю крізь гілку вишні глеєм,
Літом бабиним прощально засурмлю.
А як смеркне сонце в моїм небі,
Як землею стану, – от тоді
Проросту пшеницею крізь тебе,
Буде хліб у радості, в біді.

 

* * *
Мене всього навчив мій дід:
Косить отаву й вершити копиці,
Наввимашки плисти по річці,
Займать корів із череди,
Тоненько різать сало до ослона,
Жить із капусти, бульби, буряків,
Тягти із діжки огірок солоний
І «лавушній» жувати «чорний» хліб.
Мов бачу крізь старе вікно:
Сидить собі, обіда…
Як давно, давно
Немає діда.

 

ГОЛОС ГОРЛИЦІ

Казали мені баба:
– Знай,
Як горлиця туркоче, дитино,
То – душа чиясь ім’я своє сокоче.
…Померли баба, й горлиці не стало.
Хололи хата, піл і піч,
Попід вікном квилила ніч,
Їй пустка двері відчиняла.
…У місті, де живу я,
Немає горлиць.
А коли, буває,
Сама собі затуркочу, –
Спитають:
Що то є за спів, чи легіт?
Так хіба співають?
…А горлиці сюди
Не долітають.

 

Валентина Антонюк. Світлина Валерія Задорожнього.
Валентина Антонюк народилася на Донеччині, виросла на Черкащині. Закінчила Київську консерваторію (нині – Національна музична академія України (НМАУ) імені П. І. Чайковського) та докторантуру НМАУ. Концертно-камерна співачка, заслужена артистка України; доктор культурології; професор; зав. кафедри камерного співу НМАУ. Член Національних творчих спілок письменників, театральних діячів України та Всеукраїнської музичної спілки. Авторка поетичних збірок: «Батьківські Луки» (1996), «Чистий четвер» (1996), «Колискова для тебе» (1998); книжок нарисів: «Голос горлиці» (1996), «Згадуючи батька» (2009); монографій: «Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк» (1998), «Українська вокальна школа: етнокультурологічний аспект» (1999; 2001); «Вокальна педагогіка» (2007, 2012, 2017).

Чільне фото: Ювілейний творчий вечір Валентини Антонюк у Будинку актора, Київ, 2004 р.

  • 32
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    32
    Shares