Світ малої Антосі

Як Святий Миколай вибирається на небо, де живуть метелики взимку і чому мурашки люблять переходити стежку тоді, коли вона Антосю кудись веде? Про це та багато іншого ви дізнаєтеся з «Абетки рідного дому» Галини Кирпи.

Відома письменниця, перекладачка з білоруської, данської, німецької, норвезької і шведської, авторка численних збірок поезії, оповідань та новел, упорядниця читанок для дошкільнят і школярів, антології поезії української діаспори, Галина Кирпа пише і для дітей. Нещодавно світ побачили її оповідання «Мій тато став зіркою» (2015) і повість «Тринадцятий місяць у році» (2017) – обидві книжки опублікувало Видавництво Старого Лева.

Писати для найменших – надзвичайно відповідально. Важливо не збитися на слова зі зменшувальними суфіксами, на манівці применшення всього малого. Бо писати для тих, хто й читати гаразд не навчився, – це завжди спроба осягати не осягнену досі ще одну малу (але велику у своїй дитячій святості) планету. Біблійне «Будьте, як діти!» має повсякчас пам’ятати кожен автор літератури для малюків.

Галина Кирпа творить світ крихітної Антосі з такими теплом і любов’ю, на які здатні хіба ті, у чиєму серці завжди живе дитина. Антося – дівчинка, що мешкає у затишному передмісті. Садиба і будинок такі гарні, що вона хоче розповісти одразу про все: веранду і ґанок, квітник і вікна, двері й одвірки, гойдалку і сад… Ба навіть про поштову скриньку, обов’язки «завідувача» якої покладено саме на неї, Антосю.

Короткі оповідки і виявляють багатий, безмежний світ Антосиної уяви. Бо хто ж назве поріг «паном», помітить, яка метикувата комп’ютерна мишка, збагне, що в лампах «поселяються» світлячки, а «небо нахиляється просто до землі і нюхає конюшину»?!

Дівчинка, яка ще й до школи не ходить, знає про свій дім геть усе. І любить у ньому кожну річ, кожен закут. Але найдужче – найрідніших: «Під вишнею, що росте біля самої хати, стоїть довга зелена лава. Якби там захотіла сісти наша родина, то помістилися б усі: бабуся, мама, тато і я. Усі, крім Даринки. Бо Даринка ще не вміє сидіти, оскільки дуже маленька. Тому вона просто лежить у візочку. Але коли Даринка навчиться сидіти, то і для неї місце на лаві знайдеться. Адже наша зелена лава довга. Її колись витесав дідусь на виріст». Та діти, які мешкають у міських квартирах, дізнаються не тільки про лаву «на виріст», а й про грубу, ванькирчик, погреб і унікальну криницю з журавлем – її «тато не захотів засипати» навіть після того, як на подвір’ї з’явилася колонка з водою…

В Антосиному саду дерева іноді стоять по коліна у траві і кожне достеменно знає, скільки на ньому листя: «Якщо забагато – воно його потроху скидає. Просто додолу. Тому поверх трави часто лежить барвистий килимок. Для краси». Бачення краси малою Антосею вразить не одного уважного читача – її сад сповнений поезії і гармонії, довершеності і впорядкованості. Пригадуються слова Ульфа Старка, шведського письменника і сценариста, творів якого для дітей чимало переклала Галина Кирпа: «Знаєш, якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда» («Диваки і зануди», Львів: ВСЛ, 2015).

Поблизу хати також є стовп, на якому родина в День Незалежності, а часом і до днів народжень, підіймає синьо-жовтий прапор. Антосиного дідуся вже немає, а стяг у його день народження майорить, бо він загинув за Україну. Доросле життя відкривається для дівчати і через телевізор, на який вона дуже сердита – мало показує гарних казок. А ще транслює «не ті новини», бо бабуся, мама й тато недовго їх дивляться. «Може, він і новин не знає?» – дивується Антося. А ось на книжкові полиці дівчинка ніскілечки не сердита. Це вони можуть на неї гніватися, бо не всі книжки ще може читати, але «скоро-прескоро» навчиться!

Письменниця володіє особливою мовою спілкування з малюками – її героїня оповідає про найрідніше не тільки для однолітків, кожен дорослий розуміє: це й для нього історія мікрокосму дитини, яка вже знає майже все найосновніше – про дім, Україну і світ. Бо любить.

Книжку названо «Абеткою рідного дому» – вона про те, що оточує з народження, із чого починається всяке маленьке життя. Антосин рідний дім, який зігріває, оберігає, створює затишок, тішить око своєю теплою красою, береже у старій шафі плащ Святого Миколая: «… наш будинок останній, куди дев’ятнадцятого грудня заходить Святий Миколай. Будьте певні, від нас він більше нікуди не йде. І довідалась я про це зовсім несподівано, коли якось випадково зазирнула в стару шафу, що стоїть у передпокої».

Блакитний плащ, усіяний сріблястими зорями, що його Святий залишає в Антосиній шафі (а сам, певно, вибирається на небо через її горище), і стає тією радісною казкою, яка навчає, оберігає, додає щастя і Антосі, і її дому, і всім мешканцям цього доброго будинку.

Кирпа Г. Абетка рідного дому. Оповідь малої Антосі / Галина Кирпа. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 36 с.

Оксана Шалак

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •