Мій дідо завжди казав:
– Треба зоставити дещо землі!
Не забирай з неї усього!
І завжди гукав, коли сіно громадили граблями:
– Тільки вилами й рогатинами!
Нехай земельці лишиться пожива.
Через двадцять років після дідової смерті
Левада проросла багрянцем,
А земля наїлася навіть більше, ніж треба.
Дідо забувся,
Що земля людям лише позичає,
А повертає собі своє – у ящиках.
Младен Блажевич
З хорватської переклав Володимир Криницький
