Дар’я Кінзер. Dans la maison

«Думаєш, за тобою не цікаво підглядати?»

Чи вдало обирати французький арт-хауз для першої рецензії? Не впевнена. Особливо, коли словосполучення «французький арт-хауз» викликає у більшості кіноманів моментальне відторгнення (через його безсумнівну специфіку) і бажання чимдуж верещати. Що ж, у всякому разі, деякі критики вважають його зовсім не арт-хаузом, а таким собі «трилером, що викликає гостру інтригу», тому моя совість майже чиста.

Фільм «Dans la maison», або у перекладі «В домі», вийшов аж 2012 року. Прем’єра відбулася на 37-му Міжнародному кінофестивалі у Торонто, де саме їй дістався головний приз. Картина мала успіх, була номінована на 6 французьких кінопремій «Сезар» та отримала премію Європейської кіноакадемії за кращий сценарій. Режисером став екстравагантний француз (так, у цьому фільмі все made in France) Франсуа Озон, який відомий, напевно, лише гарячим прихильникам кіно. Його найвідоміші роботи: «8 жінок» (2002 р.) та «Басейн» (2003 р.), але саме «Дім» став для мене справжнім відкриттям і нижче я залюбки розповім, чому.

Повертаючись до постаті режисера, маю відмітити його «вільні» європейські погляди, завдяки яким стиль Озона добре проглядається у його картинах. Це довільне використання гострої сатири на суспільство і людської сексуальності. У всіх фільмах цього режисера Ви побачите, так чи інакше, але представників гомо-бі-сексуальної орієнтації. Але хай Вас це не лякає – образи зовсім не відразливі і не викликають певного відчуття «нав’язаної реальності».

Переходячи безпосередньо до фільму, варто відмітити, що, дійсно, – тут Ви не побачите типових рис арт-хаузу. Оповідь йде не так повільно, як у фільмах подібного жанру, а сумнозвісна «буденщина» займає таку крихітну частину картини, що Ви її і не помітите – даю Вам чесне слово. У центрі дії опиняється звичайний шкільний учитель літератури Жермен, який випадково, прочитавши твір свого учня Клода, відкриває в ньому справжній письменницький талант. Клод допомагає з математикою своєму однокласнику Рафі, а паралельно з заняттями ближче знайомиться з його домом та сім’єю, ретельно описуючи її життя (з домішками власної фантазії). Жермен, свого часу втративши надію стати великим письменником, допомагає в цьому шістнадцятирічному школяру, ставши для нього батьком, якого у Клода ніколи не було. Дружба учителя та учня викликає зворушливу посмішку, але невже за це фільм назвали «трилером з гострішою інтригою»? Звісно, що ні і тільки подивившись картину, глядач відкриє для себе справжнє обличчя Клода, який знаходить натхнення, вмішуючись у щастя звичайної сім’ї свого друга. Жермен – глядач у цій книзі житті і йому залишається лише з жахом усвідомити, що саме він відкрив у своєму талановитому учні.

Неоднозначність, несподіваність сюжету цього фільму змушує іноді завмирати від подиву, не розуміючи – чи то істина, чи грандіозна фантазія Клода?

Чому саме ця картина? Відповідаючи на це питання, я одразу собі подумала – «Літературний часопис точно має зацікавитися фільмом про письменника!» і, напевно, не помилилася. Однак, відкидаючи зовнішній фактор, симпатії до французького кіно взагалі, хочу зазначити, що після перегляду картини мене ще довго «не відпускало» від її світу. Хотілося писати, творити, відкривати для себе нові образи та історії. Адже справді – це справжня знахідка для людини, яка пише. Фільм не тільки вчить старому «Ніколи не полишай мрії про велике майбутнє», а й демонструє, що у кожній, навіть найнуднішій, на перший погляд, людині, можна знайти ту саму «родзинку» – треба лише вміти добряче придивитися. Окрім цього, «Dans la maison» містить непогану карикатуру на світогляд звичайного 16-ти річного школяра, додавши пригоршню юнацьких фантазій та мрій, а також справжній, «чистий», талант. Що з цього вийшло? Зрозумієте тільки подивившись картину.

Отже, я наполегливо рекомендую фільм «Dans la maison» («В домі») всім, хто пише, хоче цікаво провести літній вечір, а також насолодитися якісним і повчальним французьким кіно.