“Один-єдиний порух визначає,
що далі буде з нашими життями,
і як ми їх утратимо в кінці”, –
кажу, і обпікаю пальці,
перевертаючи голіруч
млинці на сковорідці
ти ледве чутно коментуєш:
“Не страшно, не така вже й рана,
скоро загоїться”, –
так, мовби зовсім
і не сталося нічого.
“Невже він вірить
в те, що каже?”, –
думаю собі,
й намазую млинець
малиновим варенням.
*
“Згориш”, – каже мама
в хтозна-якому сні –
не людина і не тінь.
“Якщо не побити гарненько,
то пирскатимуть у всі боки
кальмари сирі
в олії гарячій”.
Я ставлю компреси
зі шведської гірчиці
й полину
на все обпечене тіло
душа моя пахне
травами, аптекою,
сушаркою, низиною, тінню –
і я не лічу, лиш збираю
й сушу.
“Сухе займається легко”, – каже мама,
і дмухає на мої долоні.
Ознаки
Ми думаємо,
що все ще попереду,
хоча воно давно вже тут
зоставило сліди в повітрі
лягло на язик
пирснуло слиною
запахом на шкіру
густий липкий слиз
переплутаних слів
привабливої забудьковатості
двозначностей
обмовок
меланхолійної радості
інфантильної надії
та надто пізно
все надто пізно.
Катиця Кюлавкова
З македонської переклав Володимир Криницький
