Катиця Кюлавкова. Один-єдиний порух

34

“Один-єдиний порух визначає,
що далі буде з нашими життями,
і як ми їх утратимо в кінці”, –
кажу, і обпікаю пальці,
перевертаючи голіруч
млинці на сковорідці

ти ледве чутно коментуєш:
“Не страшно, не така вже й рана,
скоро загоїться”, –
так, мовби зовсім
і не сталося нічого.

“Невже він вірить
в те, що каже?”, –
думаю собі,
й намазую млинець
малиновим варенням.

*

“Згориш”, – каже мама
в хтозна-якому сні –
не людина і не тінь.

“Якщо не побити гарненько,
то пирскатимуть у всі боки
кальмари сирі
в олії гарячій”.

Я ставлю компреси
зі шведської гірчиці
й полину
на все обпечене тіло

душа моя пахне
травами, аптекою,
сушаркою, низиною, тінню –
і я не лічу, лиш збираю
й сушу.

“Сухе займається легко”, – каже мама,
і дмухає на мої долоні.

Ознаки

Ми думаємо,
що все ще попереду,
хоча воно давно вже тут

зоставило сліди в повітрі
лягло на язик
пирснуло слиною
запахом на шкіру

  густий липкий слиз
  переплутаних слів
  привабливої забудьковатості
  двозначностей
  обмовок
  меланхолійної радості
  інфантильної надії

та надто пізно
все надто пізно.

Катиця Кюлавкова
З македонської переклав Володимир Криницький

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •