Дорога
Дорога з’являється під ногами тільки
У того, хто йде.
Вона обирає тих,
Хто не озирається назад.
Тих, хто забиває на минуле
Й рухається вперед.
Можна бути важким, складним
І взагалі не знаходити розуміння,
Але…
Тобі складно зі мною зараз,
А я живу з собою все життя.
Найліпше, що зі мною сталось –
Твоє тепло.
Ми познайомились в дивний
Період мого життя,
Як Тайлер з Марлою.
Але так не було і не буде завжди.
Мене так часто циклить,
Я весь час блукаю
По колу, по колу, по колу
Самсари.
Я так часто
Помиляюсь, помиляюсь, помиляюсь.
Найважче з усього того,
Що ми могли зробити з собою –
Прийняти себе.
Найгірше – в напівтемряві
Твого мороку шукати серце.
Коли дорога обирає тебе
Нутро захоплює вітер
І тебе несе і несе
Кудись туди на захід,
А там ми
Обов’язково будемо щасливі.
* * *
Розділи своє серце на три:
Одну частину залиш собі,
Другу віддай йому,
А третю лиши про запас.
Розділи свій сон на два:
Добре поспи уночі,
Не забудь – снодійне ковтни,
Вдень поспи на всяк.
Розпатрай свою душу сам:
Не спи і не їж уночі,
Прости собі сам гріхи,
Відкоркуй молодого вина.
І коли ти шукатимеш «я»,
І коли сумнів охопить тебе,
І коли ти забудеш повітря –
Я дихатиму повільно.
Аби ти, коханий, не вмер,
Аби ти пам’ятав мене,
Аби ти цитував вірші.
Аби ти смакував віскі.
Твоя кров пульсує скоріш,
Твоє серце щемить від болю,
Твій вагон прямує чимшвидш
В місце, де безсильна зброя.
Про тебе
В опівнічному сяйві
По твоїх ключицях
Губами і нігтями.
Розчинятись,
Як чайка у морі
Серед вітру північного.
У твоїх очах –
Колір маку серед поля
Пшеничного.
Погляд золотом вкритий,
Медом политий
І сонцем освячений.
Я – твоя,
Я – підкорена,
Я, як птаха за ґратами.
Я приручений вовк,
Дикий звір, що людям
Служити навчений.
Чорна магія слів,
Мовчанка заклять
На століття зроблена.
Воском ллється на груди
Владний лід і вогонь,
Зігріваючи душі.
В опівнічному сяйві
Губами по шиї
Розчиняюсь твоїми парфумами.
* * *
П’ятниця – вечір.
Час повертатись додому.
В світі є куди важливіші речі,
Ніж нелюбов і втома.
Стати для когось Каєм
От живеш ти собі спокійно.
П’єш чай.
Хочеш бути у його обіймах
Та все не так.
Він згорнеться на твоїх колінах
І дивитиметься прямо в твоє нутро
Своїми безчесними карими очима
І ти повіриш.
А тобі б тільки переживати це знову і знову
І не чути б як серце тріщить потроху,
Як розходяться шви від нової любові.
Вже ніякі заживляючі мазі не допоможуть.
Серце — крига,
Тобі б самій стати для когось Каєм.
Най би чужа Герда тебе рятувала.
Але все не так і не той світ.
Ти не тупа принцеса, а він не лицар твій.
Тобі більше пасує роль дракона, а йому радше замку.
Ти або вмреш, або полетиш.
Ти ж пробувала вже десятки разів —
Тож нарешті змирися.
Любов для мудаків,
А ти стояла в іншій черзі, коли її роздавали.
Істина у віскі
Після третього келиха віскі
Я тону в своїй любові до нього,
Розчиняючись у Львові, Земфірі
І у своєму алкоголізмі.
У відсутності сну
Видніється істина
І справді важливі речі.
Остання цигарка розкурена на двох
Ляже на губи як твій поцілунок.
Я безумовний учасник твоїх подій.
Я поет.
Я не існую.
Я відчуваю гіркоту на пальцях
І свою сексуальність.
Я відчуваю тебе в собі.
Ти розчиняєшся в мені,
Як ранковий перегар.
Яблуко мудрості
Розділене на 12
Чи то 13 голів.
Ти досяжна ціль
Як слава чи визнання.
Ти досяжна ціль, як три келихи чистого віскі.
Я скурила тебе дотла.
Ти в мені.
Поезія в мені.
Істина завжди знаходилась в вині,
Поки я не спробувала віскі.
Твої руки такі…
Твоє волосся пахне цигарками
І кокосами…
Твої руки такі тендітні
І витончені.
Ти казала: «Руки майстра,
Нічого дивного».
Вони теж пахли цигарками.
Ти пахла любов’ю
Так солодко…
Жодна жінка світу не змогла б
Замінити тебе.
Циферблат в метро
Відраховує останні
Секунди до нашої зустрічі.
Будильник лагідно
Лоскоче свідомість,
Як твої теплі і вологі
Губи до моїх щік.
Жоден моряк
Дальнього плавання
Не зміг би зрозуміти
Гіркоту нашої розлуки.
Жоден в світі чоловік
Не зміг би осягнути
Як можна так любити
Тебе…
Твої руки такі тендітні
І витончені,
Пахнуть молоком, кокосами
І любов’ю.
Не забувай мене.
* * *
Він — зашморгом на її шиї,
Виразками на її тілі.
Тріщинами на стіні,
На ніжній шкірі.
Вона — ґвалтуваннями і
Подряпинами на спині.
Вона — марихуаною, проституцією та ЛГБТ.
Вони — ніжністю, пристрастю, тоталітаризмом.
Білий, червоний чи жовтий —
Не має значення.
Педофілія та совєтщина
Рівнозначні збочення.
Він зашморгом на її шиї,
Полігамією і свободою слова,
Утисненням імбицилів і політичних фріків.
Кавером на її життя ляже його ідеологія.
Забудь все,
Насправді це все героїновий тріп —
Ти передознувся.
* * *
а він такий отакий весь такий
мені від нього обертом голова
прямолійний і зовсім не злий
геть не такий як усі а дарма
він без жалю розбиває чужі серця
із порцеляни й власна його душа
він не загубить у натовпі твого лиця
ключ від душі йому вручиш сама
а він такий отакий весь такий
ніжний і люблячий строгий не як усі
станеш смиренна з огляду всіх подій
він твій й начхати на всіх повій
ти знала кому віддавала ключі
від власного мороку і своїх страхів
не бійся мала промовить старий сувій
це доля для тебе від початку світів
* * *
Хлопчик, якого ти кохаєш
Користується жіночим шампунем,
Часом пахне жіночими парфумами.
Тебе турбують внутрішні демони
І завивання вітру вночі за вікном.
Ти не можеш назвати це місце домом,
Що дуже розчаровує твого тата.
Його взагалі багато що розчаровує,
Як і тебе саму.
«Це все дурня»,— думатимеш ти собі.
Ввечері знову відправишся в бар,
Вип’єш віскі,
Посміхнешся юному бармену.
Він тобі наллє як для «своїх».
Можливо, пригостить
Наступною склянкою алкоголю.
За декілька годин,
Або навіть хвилин
Ти склеїш якогось хлопчика,
Який платитиме за твою випивку.
Перед закриттям
Ти відправишся до нього додому,
Цілуватимеш його шию,
Відкоркуєш чергову пляшку,
Щоб втамувати біль,
Що ти не з тим.
Ти майже нічого не відчуєш,
Як і завжди закуриш цигарку.
Прийдеш додому і
Знову кричатимеш мовчки,
Так наче нічого не сталось.
Ти вмієш впадати в депресію,
Коли поряд осінь,
Або коли вона вже настала
Здається, це просто
Чергове осіннє загострення.
Коли, знаєш, відчуваєш стихію,
За вікном буря і злива,
Коли відчуваєш силу всередині себе —
Ти відчуваєш себе щасливою.
Відкинувши гріх і Бога,
Відчуєш себе Марією
І нехай хоч хтось кине в тебе камінь.
