“Спочатку був хаос, потім з’явилося світло. Світло відділилося від темряви, а земля від моря…”, – таку казку переповідає Вула – героїня фільму Тео Ангелопулоса “Пейзаж в тумані” своєму молодшому братові Олександру. Втім, брат не чує її до кінця – розповідь перериває мати, відкриваючи двері та порушуючи абсолютну темряву кімнати. В непроглядній пітьмі з’являється промінчик світла, який осяює дітей. Цей епізод не тільки ілюструє біблійну легенду про створення світу, але і змальовує картину, в якій мати ніби дає народження своїм дітям. Свідомо чи не свідомо, у фільмі “Пейзаж в тумані” християнський символізм проявляється в найголовніших, “контрольних” точках сюжету.
Образ півня, який начебто випадково з’являється у фільмі, відіграє роль переходу від страшної сцени зґвалтування Вули до радісної зустрічі з Орестом – другом-провідником, який допомагає дітям знайти шлях до батька, зустрічі з яким вони так жадають. В християнській міфології півень має важливу функцію – провісницьку. Та його спів не тільки означає начало часу, коли перестають діяти темні сили. Він сам розганяє нечисть до наступної ночі. Так і в фільмі, півень є перехідною ланкою від страшних до світлих подій. Сам Тео Ангелуполос в інтерв’ю Антону Доліну у 2004 році розповів, що не замислював вставляти півня у фільм: “Пам’ятаю, я задумував “Пейзаж в тумані”, і ми вели бесіду про це з Тоніно Гуерра. Точніше, я вів бесіду: він просто слухав та перебивав. Потім я повернувся до Греції, щоб писати сценарій. Сценарії я зазвичай пишу на самоті, закрившись в себе вдома. Так я писав, поки два дні потому мені не зателефонував Тоніно. “Тео, – закричав він, – Ти повинен вставити у сценарій курку!” Я подумав, що він здурів, що я його не розчув, і запитав знову. Але він мав на увазі саме курку, нічого іншого. Я сказав: “Тоніно, заспокойся” – і повісив слухавку, і забув про цю розмову. Але через декілька днів я дописав сценарій до однієї дуже важливої сцени. Я не знав, як її почати і чим закінчити. Було необхідно знайти щось дивне, незвичайне… І тоді я згадав про курку! Тепер ця сцена увійшла в історію кіно”.
В іншій сцені діти бачать коня, який вмирає на холодній вулиці, вкритій снігом. В давньоримських катакомбах, де переховувались перші християни, висічені на стінах коні означали плин часу, швидкоплинність життя. Образ коня часто відносили до світу мертвих. Щойно тварина була живою, йшла по дорозі, і вже за хвилину вона лежить мертвою. На фоні ж відбувається дві події: спочатку на вулиці з’являється наречена, яка намагається втекти з весілля, і вже за кілька секунд її забирають назад у будівлю. Проходить ще трохи часу, і вона з нареченим та гостями виходить святкувати. Так у фільмі зображена плинність життя, його “постійна непостійність”. Окрім того, в Біблії сказано, що кінь – це втілення досконалого Божого творіння. І лише діти, незаплямовані, чисті та не гріховні душі, співчувають його смерті. Уся компанія, яка святкує весілля, не бачить ні смерті тварини, ані легковбраних дітей, які стоять на морозі.
Символ могутності Бога – “божу десницю” ми бачимо у сцені, коли Орест, а потім і діти споглядають гіпсову руку, яку піднімає з води гелікоптер. Сам факт того, що рука опинилася викинутою в море, що в неї відсутній вказівний палець – може бути метафорою до того, про що говорив Ніцше – “Бог помер”. Тут мається на увазі криза людства, під час якої відбувається втрата віри в абсолютні моральні закони.
Загалом, усі пригоди дітей – це і є саме життя. Діти стикаються з болем, розчаруванням, першим коханням – і дорослішають. Разом Олександр та Вула йдуть до кордону, який необхідно перейти, аби дістатися Германії, де живе їхній батько – того метафоричного раю, кращого світу. Увесь фільм діти сліпо йдуть кудись, не знаючи точної дороги. Не знаючи імені батька чи навіть його зовнішнього вигляду. Так схожі на християн, паломників. Їхній дядько запевняє, що батька дітей не існує – це лише вигадка матері. Однак діти не втрачають віри, батько – сенс їхнього життя. Звернення, які Вула адресує йому, так схожі на молитви, які набожні люди промовляють Богові.
В одному з епізодів Орест знаходить засвічену плівку від фотоапарату. Дітям він говорить, що бачить на ній дерево, яке ховається в тумані. Олександр у це вірить та не полишає спроб побачити на плівці дерево. Ситуація нагадує крилатий вислів “Вірую, бо це абсурд”, що приписують богословам Августину та Тертуліану. Сліпа віра, як виявляється не обманює Олександра… В кульмінаційному епізоді діти сідають у човен, оскільки не можуть напряму перетнути кордон до “Германії”. Човен у християнстві – символ церкви, за допомогою якої душа людини може врятувати себе. І тут ми чуємо постріл, який здійснює прикордонник. Скоріше за все, фатальний. Однак далі Ангелопулос показує глядачу дітей, які проходять крізь туман. В далечині видніється дерево – скоріше за все, біблійний образ дерева життя, яке росте у Раю, плоди якого дають вічне життя.
За кінцівкою фільму можна так інтерпретувати назву кінострічки: туман – це завіса, яка відділяє людину від вічного, потойбічного життя, від істинного стану речей. А пейзаж, який за ним ховається – це і є те незвідане, можливо, Рай. Туди в самому кінці ймовірно й попадають діти. У свій рай, свою “Германію”.
