Гурницька Н. Мелодія кави у тональності кардамону: роман / Наталія Гурницька; передм. О. Печоріної. − Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014 р. − 400 с.
Ти шукаєш чоловіка, який знає
відповіді на всі прокляті питання
і зможе сказати тобі: роби це, роби те.
А такого звіра на світі не існує.
Доріс Мей Лессинг
Існує жіночий дух шляхетного лицарства,
що виявляється у ставленні однієї жінки до іншої,
він також сильний, як будь-який інший різновид
вірності і відданості.
Доріс Мей Лессинг
Ідея написати рецензію з опонентом-ненависником жінок на суто жіночий роман виникла у мене давно. До того ж чоловіків, які просто компенсують свою слабість і неспроможність за рахунок нелюбові і звинувачень жінок у всіх смертних гріхах, – не бракує. Варто тільки відвести погляд від своєї центрової життєвої вісі – і такий персонаж відразу ж потрапить в поле зору. Так і сталося. Чоловік-Ас в оцінюванні жінок і паралельно НЕ-любові до них виник не спонтанно. Прийшов на психологічну консультацію. З приводу розбитого кохання. Звісно, усі жінки у нього були … (підбираємо літературні відповідники сказаному) погані й абсолютно непотрібні істоти. Він морочив мені голову своїми вигадками, першопричина яких крилася в фрейдистському дитячому комплексі взаємин із матір’ю, аж поки я не додумалася запропонувати йому разом написати рецензію про вічну жіночність. І що ж? Він відмовився, підвівши ледь не наукову базу під твердження, що жіноче питання багатогранне і поняття «вічної жіночості» онтологічно неможливо довести.
Оскільки ж обміркування змісту статті вже було завершено, назва для рецензії на роман Наталії Гурницької зринула з підсвідомості, тож я була готова до «першої крові» у сперечці з Асом, то й вирішила – доки запал не вщух, напишу рецензію самостійно, без «співавтора», тим не менше, беручи до уваги думки Аса, якими він поділився. Відверто кажучи, я не звикла відступати від задуманого, навіть якщо чоловік, який поруч, мʹяко кажучи, здається.
Отже, ми маємо віртуального опонента, Аса. Себе, природно, в контексті статеворольової вічної скромності щодо питання жіночності я визначаю Дилетантом. І це не позерство чи гра. Насправді, жінок, впевнених у тому, що потрібно відстоювати свої переконання, знання, відчуття перед чоловіком, особливо агресивним стосовно фемінності, мало. На жаль, так склалося у нашому суспільстві історично. І поворот у контексті обмірковування і рефлексії значущості в українському жіночому архетипі одночасно сили і слабкості, жіночності та самостійності повинен відбутися не тільки в головах чоловіків, але насамперед у головах жінок. …Діалог двох протилежних думок. Думок про жіночу сутність, життя, призначення. Тому й форма рецензії своєрідна, вимушено поєднана думками та фразами, які прозвучали у ході розмов Аса і Дилетанта.
– Гадаю, спочатку нам слід з’ясувати, що кожен із нас розуміє під жіночністю. Наприклад, я часто замислювалася над тим, як пов’язані поняття жіночності та краси. І тільки в певному віці, з набуттям життєвого досвіду, зрозуміла, що вони не тотожні. Як же визначити поняття «жіночності»? Невідомий автор подає таке визначення у Вікіпедії, яке цитуємо без редактури: «Це етична та біологічна категорія, що означає сукупність особистісних, естетичних та соціально-психологічних якостей, які зумовлені особливостями гормональної системи жінки, об’єктивно притаманні, а також очікуються від жінки, зокрема такі як: емоційність, ніжність, вразливість, щирість, відвертість у прояві почуттів, краса, шарм, що викликає у чоловіка бажання захоплюватися, оберігати та захищати жінку; квінтесенція фемінного гендерного стереотипу. У понятті жіночності відображені нормативні еталони ідеальної жінки. На відміну від інших гендерних стереотипів жіночність не має стосунку до закріплених соціальних ролей та видів праці, отже до гендерної суспільної дискримінації».
Ось бачите, поняття «гендер» нам таки не вдалося уникнути. З чим я згодна-незгодна, маючи певну емпірику? Шарм. Згодна, бо це назавжди і цьому не вчать, це щось надприродне. Гормони. Не згодна, адже з гормонами жіночість не завжди пов’язана, тут пояснювати не буду – медицина. Можна посперечатися з еталонністю. Є дуже не-еталонні жінки з великим-превеликим шармом і жіночністю, тож не згодна. О, ще «перечепилась» за слова у Вікіпедії! Не завжди високий ступінь жіночності стимулює чоловіка оберігати та захищати жінку. Навпаки.
– А я вважаю, що жіночність – це насамперед прийняття чоловіка таким, яким він є, без ілюзій, бажання переробити, без маніпуляцій і взагалі від чорного «полюса» до білого.
– Я не згодна, що ілюзій бути не повинно. Точніше так, від ілюзій ніхто не може позбутися. Ми завжди оцінюємо свого партнера з висоти якогось ілюзорного ідеалу, який міцно засів у нашій голові. Це така внутрішня прихована навіть від нас самих робота, яка ведеться щомиті при зустрічі з усіма людьми, але особливо з людьми протилежної статі, коли ми шукаємо партнерів або супутників для життя. Позиція щодо «бажання переробити» теж суперечлива. Якщо я готова змінюватися, то чому мій партнер дозволяє собі бути закостенілим. Головне, щоб не зіпсувати хороші наміри агресивними вимогами. З чим згодна категорично – з маніпуляціями. Це низьке заняття. Разом із тим маніпуляторами бувають і чоловіки, причому ще більш вправні, ніж жінки.
– Не згоден щодо маніпуляцій. Жінки слабкі, вони лукаві і зрадливі від природи.
– На чому ґрунтуються ваші переконання? На вашій емпіриці? Однак я повинна вас розчарувати. Наша емпірика – це ще не закони життя. Це – наш досвід, не більше. Не можна з одиничних епізодів, пережитих особисто, виводити закономірності. До речі, ви прочитали роман?
– Ні, мені не вистачило терпіння дочитати цю жіночу літературу.
– Але для того, щоб щось зрозуміти, це потрібно вивчити. І з описової точки зору теж. Необхідно також вислухати оплонента. У даному випадку – автора роману про жінок.
– Для кого пишуть такі романи? Хто їх читає?
– Їх читають. Повірте. І жінки, і чоловіки. Якого соціального прошарку це читачі? Освічені, шляхетні, соціально та духовно активні.
– Не заперечую. Ви говорили, що роман про події дев’ятнадцятого століття. Невже ви думаєте, що жіноча психологія за сто років не змінилася? І що феміністки не зіпсували все своїм бажанням бути ковбасою зверху на бутерброді?
– Повірте, кожна жінка мріє мати одне кохання на все життя. Так було і у дев’ятнадцятому, і в двадцятому, так є і в двадцять першому сторіччі. Сутність жінки бути коханою і любити – не змінилася. Змінилися умови, в яких жінці доводиться мріяти і жити. Любити жінці стає важко, тому що чоловічі форми поведінки різко змінилися разом із соціумом, також швидкоплинним. Так би мовити: «Болівар двох не винесе…»
До того ж чоловічі цілі часто-густо дуже прозорі – вони намагаються зробити з жінки безкоштовний додаток до свого життя, що дає тільки блага: комфорт, дітей, зрештою, кошти, зароблені жінкою тощо. А бути коханою і бути використаною – це зовсім інші речі. Що стосується феміністок – це найбільш жіночні серед жінок. Тобто жіночність нині – прерогатива феміністок, які працюють, заробляють кошти, незалежні у своєму праві їх витрачати, у тому числі вкладати їх у зовнішність. І їх штучне бажання відповідати візуальним канонам жіночності зрозуміле!!! У таку жінку неможливо жбурнути каміння ворожості! Вона ж приваблива! Тому, фемінізм нині – це більше маскулінна поведінка, а не зовнішній вигляд.
– Не згоден!
– Тобто у вас бажання образити жінку не залежить від того, фемінна вона чи маскулінна?
– Жінки самі вибрали свій шлях, вони грають на полі чоловіків за чоловічими правилами. Тому вони не повинні дивуватися, що з ними поводяться, як з чоловіками. На мою думку, жінка повинна перебувати на жіночому полі. Природно, що чоловік не може образити жінку, яка перебуває на позиції жінки.
– Ви не відповіли на запитання. Але тут я з вами згодна. Жінки приходять у цей світ з жіночим набором якостей. Однак, втрачають їх та починають діяти, як чоловіки. І отримують чоловічі реакції у відповідь. Жінки повинні зрозуміти, що слід повернутися до себе. Але й чоловіки повинні пройти цей шлях. Також повернутися до себе. Є ще дуже гарне висловлювання феміністки Сімони де Бовуар: «Дивний парадокс полягає в тому, що чуттєвий світ, що оточує чоловіка, складається з лагідності, ніжності, привітності, – одне слово, він живе в жіночому світі, тоді як жінка б’ється в суворому і жорсткому світі чоловіка».
– Я до Вас прислухаюся, але не дозволю посіяти в моїй душі сумніви, що ми, чоловіки, теж повинні повернутися до себе. А до парадоксів феміністок мені байдуже.
– Позиція зрозуміла. Все ж перейдімо до літератури. От Ви запитали, навіщо така жіноча література? Я навіть не взяла в лапки слово жіноча, як визнання того, що цей феномен дійсно існує. Чому? Тому що жіноча література – це своєрідна філософія буття, яка відображає рефлексії та досвід сучасних жінок, переломлений через історію суспільства, а також феміністичні досягнення та провали. Зауважте, про провали я теж сказала відкрито… Ось, наприклад, як ви прокоментуєте рядки з роману: «Та й чи варто простій людині порушувати те, що встановлено не нею? Ніколи наперед не відомо, хто для кого є покарою, винагородою, або спокутою і чи взагалі існує на цьому світі щось таке, як покара, винагорода чи спокута у виразно канонічному розумінні.»
– Провокація. Це питання для людини, яка не мала травм у спілкуванні із жінками. В мене такі травми були. Я вважаю, що це покара для мене через спокуту.
– Але це не означає, що всі інші жінки не заслуговують на повагу та позитивне ставлення. До того ж мені здається, що для жінок ви були покарою. Прагнення образити жінок як таке візуалізує те, що чоловіки намагаються замаскувати, компенсувати своєю брутальною маскулінністю слабкість і конкурентну неспроможність стосовно жінок. До речі, маскулінність є орієнтацію передусім на предметний інтелект, а фемінність – на соціальний. І пояснення багатьох гендерних відмінностей слід шукати в соціальних нормах, що приписують нам різні типи поведінки, атитюди й інтереси відповідно до біологічної статі.
– Ми ж домовилися – на жіночу половину поля – бігом марш!
– Зрозуміло. Але я вам скажу, що чоловічий патерналізм у стосунках уже не в моді. Жінки в контексті соціальних змін вибрали для себе поведінку самостійності і загнати їх у стійло розуміння і відомості, про які ми говорили, толерантно називаючи це «жіночою половиною поля», насправді дуже складно. Будуть великі жертви, насамперед у сфері подружніх стосунків, до того ж щастя дітей – під загрозою.
– Згоден. Але жертви неминучі, якщо йдеться про війну. Щоправда, ніхто з нас не хоче, щоб жертвами були рідні люди.
– Зауважте, Ви вимовили слово війна. Я не хочу війни. Потрібен мир, причому терміново, і ціна повинна бути свідомо сприйнята і чоловіками, і жінками. Ну добре, а наприкінці нашого діалогу, як ви прокоментуєте ось таке висловлювання авторки роману: «Зрештою, допоки людина жива, з нею завжди залишаються її спогади, досвід, щасливі та найгірші моменти – все те, що вона пережила, зрозуміла та відчула, вистраждала у своєму короткому чи довгому житті, все, що вчинила чи не змогла зробити або виправити…»
– Сарказм і трагіфарс нашого часу полягають у тому, що піддаватися ностальгії дуже боляче. Щоб досягти успіху в усьому, в тому числі і у стосунках з жінками, нині потрібно бути покидьком. Мені це не подобається, але чинити по-іншому – означає ламати стереотипи суспільства. Я ще до цього не готовий, але обмірковую. І хочу, щоб мої жінки були щасливі. Я вчуся це робити. Але не завжди виходить.
…На цьому Ас і Дилетант розпрощалися, в чомусь порозумівшись, а в чомусь зовсім не досягнувши консенсусу.
Що ж, природа Вічної жіночності криється в самій жінці, в реаліях її життя, в дітородінні та турботі про рідних, безкорисливій допомозі близьким і далеким людям, в якійсь сакральній місії зберігання сімейного вогнища, плеканні любові, в дієвій жертовності. Вічна жіночність – це певний генетичний код, на який приречена українська жінка, як би не били по ній молотки фемінізму, постмодерну і всіх інших філософських новомодних течій. Жодні вербальні та поведінкові виверти чоловіків не зможуть жіночність знищити або знецінити своїм невір’ям саме існування цього феномену.
