Знятий у 2014 році двогодинний фільм «Щоденник пам’яті» видатної української режисера – документаліста Сніжани Потапчук увійшов до документального циклу «Неоголошена війна».
Режисер широко відома українському глядачу завдяки своїм фільмам, які нікого не залишають байдужими. Це кінострічки на історичну, культурну, соціальну тематику: «Корюківка. Злочин проти людяності», «Герої України. Крути. Перша Незалежність», «Мандриківська трагедія», «Трагедія. Тополь-1», «Благославенна», «Загублене місто. Фатальний будинок Ковалевского», «Нащо мене мати родила», «Наше діло – наше тіло!». Кінокартина «Корюківка. Злочин проти людяності» була нагороджена премією імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики у 2013 році.
Не дивно, що з початком воєнних дій на Донбасі Сніжана Потапчук почала зйомки документальних фільмів, які присвячені подіям у Донецькій та Луганській області. Вона разом з операторкою Світланою Коваль працює на передовій. Назва фільму «Щоденник пам’яті» дуже тісно перекликається з його змістом.
Електронне табло фіксує дати, а кадри, мов сторінки щоденника, відображають трагічні епізоди війни у хронологічному порядку. У документальній стрічці є факти, аналіз та емоції – саме те, що приваблює глядача. Більш ніж 100 тисяч переглядів користувачів на популярному відеохостингу «YouTube» засвідчують про популярність фільму.
Гарну операторську роботу демонструє використання такого найвиразнішого засобу, як вітер – стихії, що характерна для клімату Донбасу, у той самий час саме вітер з’єднує теперішній час з трагічним минулим та приносить буревій. В експозиції фільму разом з голосом авторки він розповідає про радянську систему, нерозривно зв’язану з репресіями та пошуком ворогів народу. У фінальних кадрах фільму знов показаний вітер, що тріпає національний рушник. Цей символ підкреслює, що випробування для України це не закінчились.
Знахідкою фільму є показ різних поглядів на війну в Донбасі. Ми бачимо інтерв’ю з місцевими мешканцями, офіцерами, командирами Збройних сил України, бійцями спеціальних батальйонів, полоненими бойовиками так званої ДНР. Це правдиві розповіді про застарілу техніку, погані топографічні мапи, на яких нічого не побачиш, некомпетентні накази зі штабу. Документальне кіно передбачається для мислячого та розумного глядача, тому після отримання інформації з перших вуст висновки він зробить сам.
Неоднозначні враження викликає символ маріонеткового режиму – ляльковод, який постійно з’являється у фільмі. Іноді він заважає зосередитися на змісті того, про що говорять герої документальної стрічки. Найбільш доречно було би замінити у деяких місцях ляльковода саундтреком. На мій погляд, тривожний музичний супровід не заважав би слухати героїв кінокартини, а навпроти посилив ефект від змісту розмови. Прикладом вдалого саундтреку у документальних фільмах Сніжани Потапчук є пісня «Ангел» українського фольк-рок гурту «ТаРута» для кінострічки «Дихай» із циклу «Неоголошена війна».
Головне, про що замислюєшся після перегляду фільму «Щоденник пам’яті», це важливість життя людини. Важко не погодитися з думкою офіцеру ЗСУ, що хай буде менше героїв України, які загинули, а більше живих кваліфікованих солдат, озброєних сучасною технікою, бо вони повернуться додому з перемогою.
Дуже символічні та доречні слова подяки за участь у зйомці у титрах до фільму. Деяких із героїв кінострічки вже немає у живих і саме кінокартина збереже пам’ять про них.
