Андрій Сумарук,
творчий аспірант
ЛНМА імені М. В. Лисенка,
здобувач ступеня доктора мистецтва
ФОЛЬКЛОРНІ ДЖЕРЕЛА БАЯННОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА РУНЧАКА
Українська баянна творчість є порівняно молодим явищем, найбільш динамічний розвиток якого припадає на період другої половини минулого століття та початок ХХІ століття. Цей етап відрізняється оновленням жанрово-тематичного та музично-лексичного кола творчості, становленням оригінального репертуару, поширенням концертної практики та інших процесів, що забезпечують композитори та виконавці різних шкіл та генерацій протягом окресленого періоду. У формуванні традицій сучасної музики для баяна важлива роль належить Володимиру Рунчаку. Невипадково Г. Лук’янчук називає композитора «одним із “апостолів” сучасної української музики» [6], адже його творча діяльність істотно доповнює та розвиває кращі надбання національного мистецтва, зокрема, багатьох жанрів камерно-інструментальної музики.
Сучасне баянознавство репрезентує ряд наукових розвідок, що висвітлюють проблеми композиторської творчості В. Рунчака. Це, зокрема, монографічні дослідження та статті А. Сташевського, Р. Безуглої, А. Семешка, Д. Кужелева, у яких жанрово-драматургічні, музично-стильові, художньо-ідейні та інші концепти композиторської творчості В. Рунчака розглядаються у контексті засад розвитку усієї сучасної баянної музики. У музикознавчій думці представлені також наукові статті, присвячені детальному розгляду творів композитора (О. Суворкіна, О. Мальцева, О. Завєруха, І. Коновалова, А. Сташевський, В. Громченко М. Мимрик, Л. Максименко та ін.). Багатогранність та новаторство композиторських пошуків В. Рунчака зумовлює необхідність ґрунтовного науково-практичного опрацювання творчого доробку митця, зокрема, у контексті ширших історико-культурних традицій, композиційно-технічних особливостей та ін.
У творчому доробку Володимира Рунчака, що охоплює симфонічні, хорові, камерно-вокальні та інструментальні твори для різного складу, чільне місце займає камерно-інструментальна музика, що увібрала новаційні музично-виразові та художньо-ідейні рішення митця. Важливу роль в цьому жанрі відіграють баянні твори як «явище самобутнього баянного авангарду» [5, с. 234]. Характеризуючи індивідуальний композиторський почерк В. Рунчака у баянній творчості, А. Сташевський виокремлює такі образно-ідейні, жанрово-композиційні та музично-стильові домінанти як розширення образно-тематичної палітри творів, реалізація композиторського й виконавського досвіду, накопиченого у процесі історичного та практичного розвитку баянного мистецтва, розширення рамок жанрово-стильового комплексу шляхом експериментальних пошуків, перетворення жанрових прототипів, переосмислення класичних музичних форм, застосування найсучасніших елементів музично-виразового словника, широкий арсенал засобів баянної техніки [9]. Д. Кужелев визначає такі ключові орієнтири баянної творчості Володимира Рунчака як авангардний вектор та загалом модерний модус мислення, розмаїтий музично-виразовий словник, представлений широким колом сучасних засобів та технік (розширена тональність, поліладові та поліфункційні тяжіння, дисонансна інтонаційна канва, елементи сонористики та алеаторики, кластерна техніка), музичний символізм, неофолькорна тенденція, переосмислення канонічних музичних форм шляхом використання новітніх композиційних прийомів [5].
Звернення до фольклорної складової характерне для багатьох попередників та сучасників В. Рунчака, які стояли на засадах формування національної композиторської школи. Проекція фольклорної традиції в академічному мистецтві композиторів ХІХ–ХХ ст.. сформувала нові засади музично-лексичної палітри, в тому числі й орієнтири художньо-ідейних пошуків, а відтак, окреслила відповідно нові шляхи розвитку сучасної музики. Наприкінці першої третини минулого століття ці традиції лягли в основу неофольклористичних віянь та згодом знайшли найбільш помітний розвиток у творчості композиторів «нової фольклорної хвилі» у всьому розмаїтті їх музично-стильових адаптацій.
На зламі ХХ–ХХІ століть нефольклорна тенденція поширилась і на українську баянну творчість. У баянних композиціях В. Власова, А. Гайденка, А. Білошицького, В. Зубицького, А. Сташевського, В. Подгорного, В. Рунчака фольклорно-стильові моделі постають у всьому жанровому розмаїтті мініатюр, фантазій, варіацій, циклічних форм тощо. Використання фольклорних джерел композиторами-баяністами сфокусовано зазвичай навколо традиційних форм їх інтерпретації: шляхом цитатного введення матеріалу, з допомогою творчо-індивідуального переосмислення національного мелосу, синтезу діалектичних форм з модерними музичними засобами та прийомами, а також створення полістильових моделей. Н. Чабаненко влучно зауважує, що «стильовий діапазон сучасного музичного діалогу «фольклор-композитор» також досить широкий – від неокласичних, неоромантичних напрямків композиторського письма до авангардної композиторської мови» [12, с. 140].
Фольклорний напрямок у баянній творчості В. Рунчака прослідковується насамперед у прагненні художньо-творчого переосмислення базових моделей крізь призму власного модерного світогляду. Композитор уникає прямого наслідувального принципу народно-інтонаційного матеріалу, тож фольклорні моделі у нього розкриваються переважно у форматі полістильового та поліжанрового синтезу та лягають в основу авторських модерних звукописів.
Для встановлення специфіки використання фольклорних джерел у баянній творчості Володимира Рунчака важливо звернутися до детальнішого розгляду музичних зразків. Насамперед доцільно звернутися до творів фольклорно-орієнтованого репертуару, серед яких «Українська сюїта». Цей твір фігурує у композиторському доробку як «своєрідна данина неофольклорного напряму сучасної музики» [5, с. 251]. А. Сташевський позиціонує сюїту як зразок «яскравого перетворення фольклорних першоджерел у межах розгорнутої циклічної композиції» [11, с. 116]. Три частини сюїти – «Речитативи», «Токата» та «Веснянка» – об’єднані загальним фольклорним колоритом. Це забезпечує насамперед відповідний музично-виразовий словник: ладове забарвлення (чергування гуцульського колориту зі змінними хроматизованими ладами), характерні паралелізми, бурдони, дублювання унісонних елементів в октаву, щедре орнаментальне оздоблення мелосу та інші засоби.
Образно-концептуальний задум твору полягає у символічному відображенні своєрідного містка між виміром сучасності (своєрідний урбаністичний образ) та первісним світом з його фольклорною архаїкою та автентикою. Тож, фольклорні елементи тут є частиною ідейного концепту. У першій частині сюїти – монологічно-імпульсивних «Речитативах» – на перший план виходить образ народної речитації. Її розвиток відбувається в імпровізаційній манері: з «блуканням» мелодичних мотивів, розділених паузами, неспішним підйомом до найвищих звуко-висотних точок, зупинках на довгих звуках, дублюванні окремих тонів. У створенні характеру народних речитацій помітними є стилізовані говіркові інтонації, зосереджені у коротких експресивних мотивах з мордентами. Важливим маркером фольклорної архаїки у цій частині стає також стилістика народного виконавства, зокрема, таких жанрових моделей, як плачі та голосіння. Для цього композитор використовує глісандні мотиви без зазначення точного звуко-висотного розташування, акцентує спадаючі, ніби стогнучі інтонації мелодичного розвитку. У наступному розділі (Andante, quasi іmprovvisato) особливий фонічний колорит створює виразне ладове забарвлення (гуцульський лад) та характерна хроматизація основних щаблів ладу, що викликає алюзії народного музикування.
Якщо перша частина Сюїти була задумана автором як жалібно-експресивна речитація, викладена у своєрідній народно-імпровізаційній манері, то у другій частині («Токата») композитор створює новий, контрастний цивілізаційно-урбаністичний образ, що розкривається у стрімкій динамічній токаті з характерними метро-ритмічними формулами.
Колоритні фольклорні елементи повертаються в музиці третьої частини («Веснянка»), де можна помітити не лише окремі їх прояви, а й повноцінно цілісну жанрову модель веснянки. Ця частина витримана у характерному жартівливо-просвітленому, грайливому настрої. Композитор використовує типову для веснянок шестискладову ритмічну формулу, укладаючи на її основі активну пульсуючу канву для розгортання мелодії. До матеріалу першого епізоду «Веснянки» (в межах рондоподібної її музичної форми) автор вплітає інтонації теми токати з попередньої частини. Таким чином, тема, побудована на традиційній жанровій веснянковій моделі, вступає у діалог з контрастною «механістичною» темою (Аllegro giocoso). У заключному розділі композитор вводить нову жанрово-стильову модель – коломийку, що представлена плетивом швидких запальних мелодій з імітацією сопілкових награвань. Народний колорит навіюють той же гуцульський лад, характерна метро-ритмічна організація та орнаментика. Вони органічно поєднуються з сучасними музично-виразовими засобами, що набувають вигляду рафіновано складного музично-лексичного комплексу.
Для висвітлення інших фольклористичних тенденцій у творчості В. Рунчака доцільно також звернутися до сюїти «Портрети композиторів», присвяченій музичним образам найвідоміших митців. Зокрема, у створенні музичного портрету І. Стравінського Володимир Рунчак використовує неофольклорні мотиви як стилістичну ідею. Це дозволяє композитору окреслити брязкання балалайки, зобразити гармошкове награвання, відтворити образ народного гуляння, а окрім того, синтезувати елементи автентичного народного мелосу для створення художньо довершеного музичного портрету. Таким чином, залишаючись у системі сучасних модерних координат, композитору вдається оживити стилістично переконливі музичні постаті минулого.
Багатогранне та яскраво індивідуальне звернення В. Рунчака до фольклорних та неофолькорних тенденцій виносить їх в одну із домінант музичного світогляду композитора. Численні способи імплементації фольклорних джерел у баянних творах митця – від елементів наслідування до полістильового синтезу – підпорядковані насамперед художньо-естетичним засадам мислення та модерністичному вектору музичної мови, що свідчить про високий рівень усвідомлення й майстерного впровадження фольклорного матеріалу, а з іншого погляду – наповнює фольклорний вимір новими виразовими можливостями.
Список використаних джерел:
1. Дерев’янченко О. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ століття: дис. … канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Київ, 2005.
2. Душний А. Наукові пріоритети баянно-акордеонного мистецтва в контексті української академічної школи гри на народних інструментах. Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки: мистецькі обрії: збірник наукових праць. Вип. 7 (18). 2015. С. 75-82.
3. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови: монографія. Львів: НТШ, 2000. 284 с.
4. Корній Л., Сюта Б. Історія української музичної культури: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2011. 736 с.
5. Кужелев Д. Баянна творчість українських композиторів другої половини XX – початку XXI століття: монографія. Львів: СПОЛОМ, 2023. 408 с.
6. Лук’янчук Г. Володимир Рунчак: композитор і сучасність. Електронний ресурс: https://mus.art.co.ua/volodymyr-runchak-kompozytor-i-suchasnist/ [дата останнього звернення 20.08.2024].
7. Нефедов С. Баянно-ансамблеве мистецтво в музичній культурі України ХХ – початку ХХІ століття: теорія, історія та практика: дис. … канд. мистецтво-знавства. Київ, 2018. 257 с.
8. Олексів Я. Рецепція жанрів сюїти і партити в українській баянній музиці другої половини ХХ століття: автореф. дис. … канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Львів, 2011. 21 с.
9. Сташевський А. Баянне мистецтво України: тенденції розвитку оригінальної музики та індивідуальне втілення жанрово-стильового аспекту у творчості Володимира Рунчака: дис. … канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Київ, 2004.
10. Сташевський А. Володимир Рунчак “Музика про життя…” Аналітичні есе баянної творчості. Луцьк, 2004. 199 с.
11. Сташевський А. Інтонаційно-ладові особливості сучасної музики для баяна українських композиторів. Збірник матеріалів та тез науково-практичної конференції «Творчість для народних інструментів композиторів України і зарубіжжя». Дрогобич: Посвіт, 2014. С. 114-117.
12. Чабаненко Н. Неофольклоризм як стильовий напрям в композиторській творчості XX ст. Культура і сучасність. Вип. 2. Київ, 2019. С.137-141.
13. Шамігов А. Особливості опосередкування фольклору в оригінальній музиці українських композиторів для баяна соло (фольклорний неоромантизм, неофольклоризм, нова фольклорна хвиля): автореф. дис. … канд. мистецтво-знавства: 26.00.01. Київ, 2011. 17 с.
