Любі мої!
Тут дуже холодно і темно, як в печері
якійсь міфічній. Спасибі Господу, не відчуваю болю.
Лиш дрож страшний і до кісток мороз.
Мороз незмірний.
Любі мої, я ні про що не шкодую, якщо вам
зараз добре. Недовго це тривало,
але був тут кожною своєю клітиною і кожним оком бачив
удвічі більше світла за когось, чиє життя
тліє від тіні до тіні.
Любі мої!
Не підгодовуйте мою самотність
слізьми пекучими після тяжкого сну. Живіть! Живіть як
жив би я, якби був жив.
Як птах, що ґрат зрікається і клітки.
На повні груди дихайте і через вас подихаю і я.
Моя дочасна смерть даремна буде, якщо
ви не полюбите когось.
На мене схожого.
Не схожого на мене.
Байдуже,
бо без любові ми — обгортки кольорові
і перше коло пекла. Напевно вишня
цвістиме і без мене. І без мене
зберете ягоди достиглі. Коли сік
посолодить вуста і мама винесе
гарячий завиванець, спиніть когось, абикого,
і пригостіть. Покажіть прекрасне дерево
посеред дідового саду
і просто скажіть:
Не бійтесь шелестіння!
То у корінні вишні дорогий наш
спить.
З хорватської переклав
Володимир Криницький
Про автора:
Томислав Домович народився 1964 року в Загребі. Працював у поштовій службі, газеті «Slobodna Dalmacija», редактором видань і видавництв.
Лауреат літературних нагород, зокрема премії «Goran» для молодих поетів 1987 року за рукопис «Heretik na 10 načina». 1988 року за цю вже опубліковану збірку здобув нагороду як автор найкращої поетичної книжки молодого автора Югославії.
Зараз — на творчій роботі. Живе в Карловаці.
Фото: facebook.com / Tomislav Domović
