І
Тиждень тому лікар змінив мені схему лікування. І ось тільки сьогодні стала почуватися трохи краще. Знову бачу кольори, сонце ожило, – думаю, терапія діє. Правда, поки що не можу розгадувати кросворди, але це й не важливо. Яка від них користь… Та й у нашій сім’ї розумний завжди був брат, і найкраще це було видно з кросвордів: доки я намагалася відгадати перше слово, він уже встигав розв’язати половину кросворду з газети. Мій брат міг би володіти світом. Але він свій розум вирішив спрямувати в інше русло. У двадцять п’ять захистив дисертацію з фауни північного В’єтнаму. Фауна північного В’єтнаму! Чи може бути безглуздіша тема, щоб гаяти на неї роки свого життя? Певно що може. Але коли вже мій брат за щось зачепився, то поринає з головою. І навіть глибше. У тій екзотичній біосистемі знайшов він якісь незрозумілі невідповідності. І так його це обсіло, що він кілька років провів у джунглях над виконанням якогось інститутського проекту, класифікував і збирав, і сердився, коли якісь зразки вибивалися зі схеми. Деякі скотиняки вперто не бажали ставати на відведене для них місце. Винятки й невідповідності руйнували всю теорію. У такому вигляді дослідження не мало сенсу, то було вже не відкриття, а звичайна тривіальна статейка. Зрештою, щоб робота не пропала, він став знищувати тварин.
ІІ
Уранці прийшов лист: мама писала, що на вихідні приїде, і питала, що мені треба, щоб вона привезла. Мені треба все, але ніщо з того не влізе їй у сумку. Болить у животі, ліворуч, під кісткою. Постійно, не перестає. Немає сили встати. Мабуть, весь день так і пролежу. Це вже буде третій день підряд. Прямо як брат. Коли підчепив філяріоз, чотири дні лежав у ліжку в хатині над річкою, доки стало зрозуміло, що йдеться не про якусь банальну пропасницю.
Азійські черви їли його зсередини, заполонили його ноги, і що ще гірше – очі. Божевільна ловитва лаоських щурів на болотах північного В’єтнаму надто дорого йому коштувала. Ліки знищили личинки, але дорослих червів треба було видаляти оперативно. Вони їдять тіло. Їдять ноги, їдять очі. Осліпнеш. Не можеш рухатися. Перетворять тебе на одного з них, на черв’яка. Ти маєш все зупинити, наполягав професор Борман. Інститут оплатить тобі операцію в Базелі. І професор зупинив дослідження. Мій брат обурювався, бо не міг того дозволити. Він був так близько! Іще трохи, і все мало стати на свої місця. Знищити ще кілька колоній, і результати виправляться. Мій брат легко спалахує. Тоді вже він себе не контролює. Усе розкаже як є. Так Борман довідався про вбивства лаоських щурів.
Фальшування результатів – це скандал, кричав Борман. Це нечесно! Нечесно стосовно щурів! Нечесно стосовно інституту, який оплачував його дослідження і всі ці роки валандання у джунглях! Брат не реагував. Весь його світ, усі роки навчання й тяжкої праці в мент перетворилися на непотріб. Ба більше: не лише перетворилися на непотріб, а й стали неприйнятними. Але брат надто розумний, щоб допустити таке. Це нечесно, але виправдано, сказав він Борману. Зрештою, щоб робота не пропала, став убивати людей.
III
З телевізора чую звуки реклами. Важко терпіти цю маячню, таку агресивну в своїй всюдисутності. Лють від того, що маю це слухати, відчуваю як фізичний біль. Не здатна терпіти ці пики навколо себе і їхні марнотні життя. Дурні. Я не одна з них.
Люди, чимось обдаровані, завжди заразом і чимось обділені. Тому красиві люди здебільшого дурні. І тому люди розумні не мають друзів. Мій брат живе одинаком. Сам у собі. Сам у власній сім’ї. Сам у школі, завжди сам. Ні з ким не спілкувався, бо ніхто не міг з ним порозумітися. Ніхто не бачив його, ніхто не знав, де він. Сам був і в джунглях В’єтнаму. Прийшла звістка, що вбили всіх членів експедиції, організованої Інститутом еволюційної біології з Базеля, крім наймолодшого члена, який дивом пережив напад племені дикунів із камбоджійських тропічних лісів. Брат повернувся як герой. Він намагався якось отримати вигоду зі своєї тимчасової популярності, але не наукову спільноту цікавила його історія, а жовту пресу. Науковий часопис відмовився друкувати його новаторську працю з фауни північного В’єтнаму. Редактор відділу зоології запросив його на розмову, висловив співчуття з приводу страшної трагедії, що її він пережив у джунглях, але був невблаганний щодо того, що з результатами дослідження щось не так. Вони революційні, тому й неймовірні, стверджував брат. Та редактор не вірив.
Брат не витримує, коли щось іде не так. Він схопив олівець і встромив редактору в око. Щоб робота не пропала.
IV
Перед обідом прийшла мама. Принесла торбинку цукерок і касету з аудіозаписом «Будинку з привидами». Охоронець забрав усе – мені нічого не можна передавати без дозволу лікаря. Цукерки, може, віддадуть, а касети точно не повернуть. Усі передачі перевіряються двічі. Життя тут строго контролюється.
Мати плаче. Розказує про батька. Про сусідів. Відчуваю, яка вона розгублена, чую, як збивається. Бреше про вітання, які мені буцімто переказували. Мене це не цікавить. Не хочу брехні, хочу почути інститут. Чи переписали сліпих гризунів? Але мама не може мені про це розповісти.
Питаю, чи тут брат. Відчуваю, що його немає, не знаю, чому він не зміг прийти. Або чому не схотів прийти. Моя кров і моя любов. Де він зараз?
Який брат, люба, питає мене мама. Чую, що її душать сльози. Відчуваю її погляд.
Мій брат.
Сонечко – знову цей біль у животі, ріже, наче сотні філіппінських черв’яків гризуть – у тебе немає брата…
© Želimir Periš / Желимир Периш
З хорватської переклав
Володимир Криницький
