***
Пагін, пелюстка і стеблина,
І променів ранкова злива –
Роса в траві – бджола чи дві –
Вітрець листи колише.
І я – квітуча вишня.
***
Я бачила предсмертні очі,
Що у страху метались,
Хотіли Істину знайти,
І мучились, і рвались;
Потім на них упав туман,
Стулилися повіки,
Й не осягти, що вбачили
Востаннє і навіки.
***
Берег піщаний омивають
Пурпурні заходу Моря;
Він ближчає, й у блиску сяє
Смеркання таїна.
Із ночі в ніч хмар каравани
Сюди дістатися спішать,
Щоб розвантажити багаж опаловий
І розчинитись в небесах.
***
Як Зорі падали вони –
Далекі і близькі –
Пір’їни Снігу навесні –
Як з Вишні Пелюстки –
І щезли – полягли в траві –
Безмовна висота –
І лиш Господь їх всіх в лице
Навік запам’ятав.
***
Спочатку щастя прагнемо,
Потім – лише спокою,
Пізніше – мук полегшення,
Потім – поменше болю.
Потім – заснути тільки би,
Коли збагнем, що лікар
Не зможе нас зцілити,
А зможе лиш мучитель.
***
Душе, ти мучишся знову?
Ти виграти неспроможна,
Із сотень від сили десять
Повернуться неушкодженими.
Крізь сльози ангели дивляться,
Примножуючи надбавки,
Як демони на душу закладену
Роблять останні ставки.
***
Життя – наче спалах. Як пара,
Раптово щезає час.
Багато як і як мало
Того, що залежить від нас.
***
Якщо вже не судилось зустріти
Пташок в небесах пречистих,
Кинь отій, найдрібнішій пташині,
Поминального хліба крихти.
Якщо я в сновидінні туманнім
Не подякую, знаку на дам,
Знай – це те, чого спрагло прагли
Мої скам’янілі вуста.
***
Книга – стрімка бригантина –
Домчить до країв дивовижних.
Сторінки – вогненні Коні
Спрагло-нуртуючих віршів.
На дорозі згори і вгору
Вже нічому не зупинити.
На якому човні легкому
Мчить Духу Людського Вітер!
***
Це мої послання до світу,
бо чи світ надішле мені?
Миттєві спалахи літер
Нелукаві, наївні, прості.
До чиїх рук вони втраплять
Мені не дізнатись ніколи,
Не судіть їх, заради Бога,
Занадто суворо, панове.
З англійської переклала
Інна Майданська
Про авторку:
Емілі Елізабет Дікінсон народилася 10 грудня 1830 року в містечку Амхерст (Массачусетс, США) у пуританській родині. Ще в юності почала цікавитися поезією, писати вірші. На оригінальне філософське світобачення Дікінсон вплинула її глибока віра в Бога. У своїй ліриці авторка звертається до метафізичних тем часу, вічності, смерті й безсмертя, пошуку Істини. Часто в простих буденних речах Емілі виявляє несподівану містичну значущість, непозірну глибину.
За життя свідомо не публікувалась через релігійні переконання. Вела замкнутий, усамітнений спосіб життя. Зв’язок із зовнішнім світом підтримувала завдяки листуванню. Створила близько 1800 поезій. Перша книга лірики «Poems by Emily» («Вірші Емілі») вийшла посмертно 1890 року і мала значний успіх.
Нині Емілі Дікінсон вважають однією з найважливіших фігур американської та світової поезії.
