Ми прийшли з вами у світ… проживати історії.
Без моралі, суджень та мети.
Одну за одною, одну за одною, одну за одною…
Й уявіть, що вам прийдеться їх розказувати.
У розмові, жестами, або ж усім стилем життя.
І тоді вас назвуть «письменником».
Але спершу, ніж радіти, запитайте дитя, що сидить у ваших грудях:
«Ти… готове бути зі мною до старості літ?»
І тільки вислухавши його відповідь, дочувайтеся до звуків і видив довкола.
Тепер, якщо слова дитини були ствердними, усе в полі вашого зору — ваше.
А якщо ж дитятко промовчало, згадайте першу побачену вами пташку.
Її спів, політ — це ви, також ви.
Перевтілені у первинну форму.
Ну, а коли є форма, то десь за горизонтом… видніється сонячний зміст.
Та й окремо… лінія, чи трикутник — гармонія.
Навіть їхній шматочок… і той має настрій.
Навіть якщо все закреслити.
Замахнутися на свободу!
Далебі, на це й натякаю…
Бо де знайти більше волі, аніж там, де воля є суто вашою?
Тільки у вас самих, у кого безнадійно вірю.
Тільки в людей, які є суть… любов.
Тільки в тих, хто розповідає історії, або проживає їх… за святе «просто так».
Споглядаючи…
Кінець, початок, і між ними все.
Споглядаючи…
Наш унікальний зміст.
Тарас Ріль • Погляд
