Тур Ульвен (14 листопада 1953 – 18 травня 1995) — визначний норвезький письменник і перекладач. Дебютував 1977 року збіркою віршів “Тінь першоптаха”. За життя вийшло ще чотири його поетичні збірки: “Після нас, знаки” (1980), “Точка зникнення” (1981), “Смирення” (1987), “Сміттєсонце” (1991), книжки поетичної прози: “Могильний дар” (1987), “Ні, не те” (1990), “Поглинання” (1991), “Розщеплення” (1993), “Чекати і не бачити” (1994). Завдяки особливій поетиці творів вважається одним з найважливіших представників норвезької літератури кінця ХХ століття.
Я ПАДАЮ
Я падаю і
падаю
на дно
шахти
в собі самому,
за шаром шар
минаю
міські руїни,
де немає нікого,
крім заспаного охоронця,
пролітають перед-мовні
райони
й стіна печери зі слідом
першої руки — твоєї руки.
Падаю. Падаю.
Усе ж таки
я не бездонний.
Але й дно
теж падає. І падіння
падає. Нікому
не дадуть
останнього
слова.
***
Та все ж ми маємо
дивитися уважно
за тим, що було там,
перш ніж око
розплющилося, і що буде знову,
коли око
заплющиться.
***
Хвилини, можливо, години
твого існування,
які ти забула,
але я пам’ятаю.
Ти живеш таємним життям
у спогадах моїх.
***
Життя скасовано.
Ходімо спати далі
до наступного
еону.
Скоро сонце стане
надновою.
Один чорт.
З норвезької переклав
Володимир Криницький
